Давня українська Холмська земля – вічне яблуко розбрату на стику інтересів трьох держав, які з перемінним успіхом сім століть виборювали її, попутно періодично спопеляючи її поселення і знищуючи її населення. Але голос предків часів князів Київської Русі жив в кожному з нащадків її жителів і не давав забути свободу по-українськи.
Ніна Кухарчук народилася селянській родині холмського селища Василів Польського Королівства Російської імперії (окупація за підсумками Віденського конгресу 1815 роки), однак завдяки старанням батьків дівчинка отримала середню освіту (сільська школа, Люблінська гімназія, Холмське Маріїнське училище). Здавалося в кращому випадку їй була б забезпечена роль однієї з багатьох українок середнього класу, але втрутилася Перша світова війна.
Пишне святкування першої річниці другий польської окупації галицьких земель 22 листопада 1919-ого після поразки роком раніше Листопадового чину в українсько-польській війні за Західну Україну у Львові прийняло настыльки грандіозний розмах, що в його програму навіть був включений військовий парад. Родзинкою останнього мало стати перше в історії міста і Польщі, екзотичне на той час і досить дороге авіашоу.
Причому головним ядром наявної 7-й бойової ескадрилій імені Тадеуша Костюшка, заступником командира Седріка Фонтлероя якої був майбутній батько знаменитого фільму про пригоди гігантської горили Кінг-Конга Меріан Купербули, були десять американських льотчиків.
Старий Кременець. Скільки ж зберігає він в своїй пам’яті великих і маленьких таємниць, які довірили йому прості городяни і сильні світу цього за сім століть існування. Про них ходять легенди. Іноді випадок являє світові їх матеріальне підтвердження, але левову їх частку доля береже за сімома печатками для майбутніх поколінь.
А серед них мабуть десь в петлі Смотрича зберігається і історія тієї, якій судилося народиться в блиску розкоші будинку молдавського господаря Василя Лупула і загубитися в лабіринтах шахових партій європейських політичних інтриг як звичайній пішці – Розанда Лупул-Хмельницька.
Хто міг вгадати в тій юної французької спокусниці тринадцяти років від роду, що так впевнено і розкуто почувала себе серед розкоші свити майбутньої дружини польських королів Владислава IV і Яна II Казимира, прекрасної Марії Луїзи Гонзага де Невер, її духовну спадкоємицю і всесильну польську королеву, про яку піддані з посмішкою казали: «Марися керує Яном, а вже Ян – Польщею».
Уродженка збіднілої аристократичної сім’ї Марія Казимира Луїза де Лагранж Аркен. З п’ятирічного віку вона оберталася у вищому світі Франції в свиті своєї покровительки, так що як мінімум не затьмарене бідністю майбутнє було їй гарантоване.
Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).
А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва «Praugier».
Сторіччя унікальної заповідної частинки тернопільської природи треба було чекати пришестя свого господаря з Сенявських, який розгледів всю чарівну красу її незайманої людською рукою краси і перетворив її на те, що стало справжнім куточком відпочинку і спокою всього в декількох кілометрах від помпезної резиденції в Бережанах…
Заповзятлива натура Адама Ієроніма Сенявського молодшого, повного тезки свого діда, який отримав ці землі в 1540-му, шукала комерційного застосування фамільних наділів, а знайшла казкове місце для відпочинку – саме його стараннями тут з’явився ставок і невеликий мисливський будинок, що гордо носив розкішний титул палацу. Нова заміська резиденція настільки полюбилася господареві, що з його легкої руки отримала назву Рая.
Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.
Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.