Одна з найпишніших архітектурних діамантів буковинської столиці, залишений у спадок імперією, яка вже століття яка пішла у небуття, прихопивши разом із собою золоту еру розквіту Прикарпаття.
Той, хто чарує і закохує у себе вишуканістю форми та продуманістю дрібних родзинок декору, щоб залишитися в пам’яті та душі назавжди.
Унікальна найсамобутніша перлина адміністративної забудови австрійського періоду, вишукані шати якої при посередності форм недарма закріпили за нею славу Чернівецького Олімпу.
Чудернацьке переродження від покірного служителя користі комерційних інтересів до абсолютно альтруїстичного осередку зберігача української історії та культури для прийдешніх поколінь.
Одна з перших кам’яних споруд унікального адміністративного центру стародавнього міста, яке випередило свій час на кілька десятиліть, щоб змінивши кілька амплуа та перероджень стати на захист української культури та освіти.
Взірець неокласицизму – перлина самобутнього намиста Полтавщини, де кожна намистина по-своєму унікальна, а в гармонійному поєднанні вони створюють той єдиний неповторний вишуканий малюнок, який не вдалося відтворити нікому.
Духовний осередок, якому Час вже намірив більше півтораста років, щоб зберегти надію на відродження української землі через повернення до витоків її сили, попри багато століть намагання їх знищити.
Той, хто пройшов свій шлях відродження до кінця, випивши повну до країв чашу горя та випробовувань разом із своїм народом-творцем.
Вожак хороводу білих лебідів, що ширяє над круглим серцем стародавньої полтавської землі ось вже два століття, оберігаючи від всіх негод та прикростей сьогодення заради щастя майбутніх поколінь.
Кузня військово-патріотичного виховання молоді, яка мала стояти на захисті інтересів рідної землі, а на ділі використовувалася задля просування мілітаристичних загарбницьких ідей окупаційної влади.
Легка урочиста будівля вже друге століття прикрашаюча розу двох найфешенебільніших міських вулиць, яка весь час свого існування, не дивлячись на зміну епох і поколінь, була центром місцевого світського життя.
Центр тяжіння чернівецького дозвілля зі своїми затишними залами, які за півтора століття увібрали в себе аромат сотен тисяч філіжанок кави замішаних на довірчих бесідах під солодко-тягучі тістечка.
Найстаріший із збережених білий діамант сакральної архітектури запорізької землі, який вже котре століття береже християнську душу маленького курортного містечка попри всі нищівні буревії витівниці-Історії.
Християнська святиня в місті, яке мало стати головним мусульманським, але так і залишилося назавжди українським.
Бароково-рокайлова розкіш під легкою патиною австрійського лиску, як втілення витонченого смаку та щедрості суспільства, в якому творення та розвиток через освіту і культуру стояли на першому місті.
Культурне серце буковинської столиці, яке змушує пульсувати кров життя та прогресу по артеріях всього краю, попри намагання чергової влади перекроїти українську національну ідентичність під себе.
Витончена унікальна перлина азовського узбережжя, блакитний петриківський розпис якої наче бризки хвиль лагідного моря, що за помахом чарівної палички застигли на її вибілених жарким сонцем стінах.
Духовне серце українського Маріуполя, як матеріальний символ повернення до своїх прадавніх витоків через три століття поневірянь, крові та байдужість, що принесли Приазов’ю московські окупанти.
Четвертий стовп українства буковинській землі, на який спиралася корінна громада за часів, коли повернення державної незалежності видавалося цілковитою примарою, а тиск на неї чинився з усіх боків.
Одна з чисельних перлин розкішного чернівецького архітектурного скарбу, який лишила по собі імперія, що вже не існує на світи значно довше, ніж їй відміряв витівник-Час.