Полотно соціального проекту, покладеними мазками на яке пишалися визнані майстри архітектурної справи, як підтвердження увічнення свого ім’я лавровим вінком творця у великій книзі українського зодчества за відсутності реального підпису.
Величний архітектурний пам’ятник індустрії, якій платила данину сама недоторкана комуністична партія країни переможного люмпену в якості визнання домінування реального сектору економіки над примарною політичною «величчю».
Злетам та падінням його кар’єрі позаздрить найнепостініший, так багато образів він встиг приміряти за свою столітню історію, при цьому примудрившись зберегти свій унікально-вишуканий ліпний декор крізь дві світові війни та байдужість радянських часів.
Унікальна маленька перлина намиста вінницької архітектури, над якою зглянулися час і люди, щоб вона своєю первинною красою служила єднальною ланкою між щасливими минулим і майбутнім крізь всі жахи радянського небуття.
Святиня тої, що з’явилася всупереч загальній тенденції, півстоліття виборюючи право на гідне існування в якості повноправного члена українського релігійного суспільства на зорі нового третього тисячоліття.
Переосмислення новітніх архітектурних тенденцій в контексті вічності існування віри, що застигло білим лебедем на березі Південного Бугу в зеленому куточку спокою та рівноваги серед буремності сьогочасного буття.
Інтригуюча архітектурна перлина, через стіни якої пройшли тисячі життів щасливої Вінниці, від якої в третьому тисячоліття лишилися лише головний фасад та історія з надією на не менш яскраве майбутнє.
Стримана вишуканість з легкими мазками розкоші, що перетворюють звичайну будівлю на шедевр, який так виділяється на тлі сусідньої міської забудови.
Яблуко розбрату, за яке схрестили свої мечі один з найзаможніших місцевих комерсантів та вінницька влада, щоб битися до перемоги заради «бель вью» та насолоди душі.
Цегляна еклектика, як наочне втілення прав на володіння в красивій обгортці зеленого шовку високого берега Південного Бугу, яку не змогли похитнути дві світових війни та сім десятиліть радянської байдужости поруч із безвідповідальністю.
Вінець величі дорадянського вінницького добробуту зосереджений в грандіозній споруді храму муз, як корона на чолі стародавнього українського міста-осередку культури та просвіти.
Вся майстерність і талант одного архітектора втілені в одній будівлі, що переживе час, як символ великої поваги і довіри суспільства в необмеженості польоту фантазії та фінансових витрат.
Самобутня унікальна архітектурна перлина міської забудови пам’ятна в хатніх клопотах пересічних вінничан, яке так відрізняється від нарочито-ділового вбрання сучасності.
Маленька частина великої імперії однієї сім’ї вінницьких магнатів-готельєрів, бізнес яких охоплював всю дозвільну сферу візитерів від проживання до розваг, перебудована в стилі начала епох.
Стара архітектурна перлина, яка серед гомону сучасного сьогодення якорем стабільності зберігає пам’ять про іншу Вінницю, вулицями якої прямували карети під зазивні оклики продавців та шурхіт довгих спідниць вельможних пані, які чинно здійснювали променад зі своїми красенями-кавалерами.
Домінанта старого Середмістя, яка пережила різні часи і багатьох своїх господарів, щоб залишатися завжди актуальною в нагадуванні про майстерність одного зодчого, ім’я якого давно стер бешкетник-час.
Гідротехнічна споруда, яку доля та людська уява перетворили на святині стіни, загорнуті в м’яку зелену ковдру парку Бригантина колишнього Замостя біля самого крайцю блакитної стрічки ріки.
Невеличка споруда перетворена до невпізнання на світанку нового тисячоліття, як символ переродження заради вищої мети.
Вся велич католицької віри застигла на піках готичних шпилів в самому серці старого міста, що пів-тисячоліття надихала та оберігала в різних іпостасях громаду від тимчасових примх долі та підступності правителів.
Білий лебідь храмової архітектури, як символ чистоти духовної та помислів в актуальній вишуканості, над якою не владний час.