Історія колонізації Дикого Поля застигла в камені серед невисоких горбів під захистом давніх бовванів, як нагадування про невивчені уроки минулого в страшному сні втрати майбутнього.
Хрест віри як занесений перст долі над багатостраждальною землею, якої випало так багато пережити на своєму віку і дорого заплатити за волю.
Молоде дітище древнього старця, котрий з-під суворо насуплених брів ось вже яке століття споглядає безлад, що коять сторонні господарі на українській землі, у вічній вірі й надії на порятунок.
Притулок для тих, хто проміняв всю суєту цього тлінного світу на ревну молитву в надії на воскресіння і спасіння.
Гірке нагадування про невивчені уроки історії українського народу, який проміняв свободу на шматок хліба, а за фактом втратив і те й інше з волі примхи озвірілого люмпена.
Сумний образ горюючої матері над усіма жертвами численних воєн розв’язаних за примхою північного сусіда, який століттями вважав себе господарем святої землі по берегах Сіверського Дінця, вбиваючи її дітей.
Свята вода, що століттями рятувала і оживляла, захована під землю безбожниками і відроджена в світлий час відновлення української незалежності, щоб зберігати її як найціннішу реліквію.
Маленька капличка на честь чуда створеного спільними зусиллями землі і небі, як наочна демонстрація величі буття у всій його могутність і слабкості перед безжалісною волею.
Нові обладунки на старому воїні віри, якого крізь роки безбожництва зберігали в своїх серцях місцеві віряни, щоб одного разу відродити на охолоному попелище.
Величний лебідь, що ширяє над безмежним українським степом, як голос століть застиглий в кам’яному рукотворному диві.
Витончена класика в пишній пелерині архітектурного декору кінця XIX, яка так об’ємно малює душу старого міста ось вже століття прекрасну в печалі свого в’янення і вічно молоду в паростках нового покоління.
Один з епізодів одночасно гордої і сумної історії однієї сім’ї, як довга сага про мінливість буття і багатоликый суті долі.
Довгий шлях вздовж наукової стежки від початкової освіти до вершин просвіти в одній з найбільш необхідних в усі часи на українських просторах сфері господарювання.
Величний лебідь мелітопольської архітектури, крила якого поривають майже цілий квартал, підпорядковуючи, надихаючи і прокладаючи шлях у майбутнє, щоб рідна земля не сходила з цивілізованого шляху розвитку і прогресу.
Одна зустріч і пам’ять довжиною в десятиліття, що перетворила його на міську легенду під звуки бардівської пісні в аурі вічного борця проти режиму до порваних жил та розбитого серця.
Застигла в камені музика протесту країни переможного популізму, в пам’ять про вічні духовні цінності, покладених на вівтар людської дурості, скупості і заздрості.
Непростий шлях до себе через терни негараздів непростого століття, які зробили його мудрішим і гармонічнішим у новій іпостасі хранителя старовини після витончено-вишуканості на службі комерції.
Ностальгія за часами, коли в світі панувала гармонія і бал правили музи на одній з вулиць сучасного міста нагадуванням про вічні цінності, які не продаються в догоду миттєвим правителям.
Перероджена святиня, що приміряла після зміни конфесії на себе військові обладунки собору, щоб битися на полі духовності за душі радянських рабів.
Маленький архітектурний аскет, що перетворився на гіганта віри, щоб залишатися таким і на просторах незалежної України, гордо несучи прапор духовності крізь негоди XXI століття.