Маленький старовинний особнячок в самому серці міста, що приміряв на себе безліч амплуа, витончений у своїй первозданності і по сучасному актуальний в своїй черговій ролі.
Тіні десятків доль за фасадом витонченої класики, як символ благопристойності з умінням зберігати обличчя в найважчі життєві моменти наперекір навіженому натовпу.
Суворий образ пам’яті про справжніх засновників міста в гирлі Кальміуса серед безкрайнього Донецькому степу, де століттями гуляв лише вільний вітер та табуни диких коней.
Колос, який охороняв східні кордони української козацької вольниці від вічних зазіхань варварів зі сходу.
Одне з творінь століття, що обіцяло стати вінцем освіти, а перетворилося на сім десятиліть трагедій і втрат для українського народу.
Храм знань, що надавав притулок найбільш нужденним у важкі історичні моменти, коли на горизонті світився лише тонкий промінець примарної надії на демократію, свободу, мир і спокій.
Абсолютне зло в красивій обгортці старовинного особняка, як два діаметрально протилежних лики сутність буття, сконцентровані на маленькому клаптику землі під суворим поглядом космічної нескінченності.
Витонченість творіння невідомого зодчого, зіпсоване в меркантильній гонитві за додатковими квадратними метрами при безперечній перевазі продовження буття.
Головна зелена перлина маріупольського намиста багатства Флори завжди відповідна моді часу і від того популярна серед городян як місце проведення дозвілля і пам’ятних фотографій.
Епіцентр життя, що задає ось вже котре покоління тим життя місту-порту, місту-металургові в блиску атласу театральних костюмів під безліччю масок з однією молодою – водночас старою душею.
Головні пілони брами до серця міста Марії, ось вже яке століття ширяючого в туманному серпанку на гребені пагорба над блакитною гладінню Азовського моря, як символічний зв’язок між минулим і майбутнім крізь білий шум віків.
Два колоса півстоліття служили точкою відліку маріупольського буття, доки їм на зміну не заступив величний храм, що затьмарив собою всі інші на донецько-приазовській землі.
Наймілководніша дзеркальна гладь на планеті, якій люди дали честь іменуватися морем з безліччю імен, пов’язана довгою ниткою зі своїм прабатьком-світовим океаном через пів-континенту, три протоки, чотири моря і десятки країн.
Одна з двох українських здравниць, де солона вода і теплий пісок тисячоліттями дарують той п’янкий ковток спокою і відпочинку, який заряджає силою на довгі зимові місяці.
Дерев’яна перлина храмової архітектури, що вистояла там, де впали кам’яні стіни під ударом безжального Хроносу, який вже котре століття випробовує українську землю на міцність у відповіді за якісь гріхи предків.
Простота в своїй величі і висока духовна сутність, яка визначає цінність для людства всупереч розхожій думці, що зовнішній вигляд – це головна перевага храму.
Одне з дітищ української цивільної авіації, яке зародилося разом з початком ХХ століття і перетворилося на одного з найбільш незамінних помічників там, де безсилі всі інші сучасні досягнення науки і техніки.
Чудо, яке існує на межі інтересів трьох самостійних галузей господарства, сплетених в досягненні єдиної мети, де на кону стоїть добробут і комерційні інтереси країни.
Дивовижна зелена перлина на жовтому оксамиті піску обласкана блакитним кришталем азовських хвиль, виплекана ласкою легких бризів, заколискована теплими променями південного сонця.
Чарівний аромат хвої з присмаком солоного морського вітру як п’янкий коктейль, що паморочить голову в усвідомленні величності природи над примарним світом сьогочасного людського життя.