Величне католицьке серце маленького українського села, що чотири століття задає темп його життя окриляючи і підтримуючи, втішаючи і надихаючи.
Творіння одного магната в дар чернецтва ордену на знак подяки за повернення до витоків віри за заповітами свого давно покійного ідейного наставника, яке виросло на руїнах іншого.
Залишки колишньої оборонної могутності одного з волинських центрів як нагадування про швидкоплинність часу і свавілля його примх, які не підвладні людині.
Маленька твердиня, яка ось уже три століття живе життям одного містечка, щоб незримими чорнилам часу нотувати на своїх стінах тисячі щасливих і не дуже доль залісочців в контексті української історії.
Маленька перлина не схожа на своїх монументальних побратимів витонченістю легких барокових рис і восьмигранністью обсягу можливо є саме тим, з чим українці асоціюють свій зв’язок з вищими силами без пафосу й помпезності.
Лише символ, а не засіб створене народом для себе і, як наслідок, ідеальність ліній і золоті букви в історії волинської архітектури.
Легкі барокові риси вплетені в монументальний фасад головного єзуїтського храму, в якому застигла вся незламна міць католицької віри ось вже не одне століття протистоїть бурхливим вітрам часу.
Побудований стараннями одних і присвоєний після анексії Волині іншими, щоб вистояти в полум’ї боротьби фанатиків від атеїзму і воскреснути разом з Україною.
Один з найдавніших міст, на крилах якого в тому числі виросла українська незалежна нація, яка в ХХI столітті вчить бабусю-Європу як залишатися завжди молодий і повставати з попелу над поваленими тиранами.
Вічні хранителі світу і спокою одного міста, які не змогли стерти з лиця землі нещадне час і всесильні сили природи, як одна з маленьких перемог людини і життєствердної істини про гору підкорену наполегливим.
Велична православна святиня, яка пам’ятає далекі часи першої української незалежності, а можливо і тих, хто стояв біля її витоків першими спілками праслов’янських племен.
Сакральний православний храм, про який уніати дбали більше, ніж господарі від Московії як доказ неспроможності слів останніх щодо всіх аспектів заявлених ними духовних і моральних цінностей.
Православний монастир під історичною тінню католицького хреста, як сублімація одвічної боротьби двох конфесій однієї релігії, де лише на зорі третього тисячоліття намітився прогрес в питанні толерантності та взаємодії на благо людства.
Притулок тих, хто присвятив своє життя служінню вищим силам, відрікшись від земних благ і пристрастей, щоб побачити вселенську мудрість тисячоліть.
Непідвладне часу витончене бароко як єдине нагадування про таємничий чернечий ордені, який нізвідки з’явився і пішов у нікуди, залишивши про себе лише тінь на волинській землі.
Мир і спокій застиглі в кришталевій велич древніх стін, де минуле причаїлося десь в глибоких арках віконних ніш, під куполами витончених сигнатурок, в химерних закрутках латинських хрестів під жіночим заступництвом.
Одна з небагатьох збережених перлин, де слово означало більше, ніж зовнішні атрибути і людина була визнана сама творцем своєї долі з благословення Господа.
Храм, якому пощастило пережити атеїстичне безумство більшовиків, щоб змінивши конфесію знову виблискувати на сторінках релігійних літописів нового третього тисячоліття.
Найдавніша святиня міста з білими плямами в історії, яка пам’ятає перших князів Русь-Україна, овіяна славою православної боротьби до останнього подиху з Унією та її впливом на уми і серця володимирців.
Єдина в світі і неповторна по своєму виконанню маленька перлина в багатому розсипу українського храмового зодчества.