“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Запіканка — королева української кухні, адже однією своєю появою вона здатна перетворити цілком пересічний стіл на святковий. Безліч варіацій та поєднань складових плюс сам процес запікання, коли смакові особливості їх переплетіння утворюючи унікальний ароматний букет в естетично довершеному обрамленні — чи не це і є вершиною кулінарного мистецтва?
І хоча назва страви каже за себе, акцентуючись на способі приготування, а не на окремих обов’язкових її складових, до складу традиційної української запіканки зазвичай в якості базових входили як мінімум два інгредієнти, поєднання яких робили її тою, ким вона була — самодостатнім та найулюбленішим національним смаколиком всіх часів, не виключаючи і сьогодення (і це без поділу на солону чи солодку страву): яйця та локшина (в іншому варіанті — каша, хліб чи сухарі).
