“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”

Н.В. Гоголь

“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”

Генріх Гейне



Річка Дністер

Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.

Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.

Читати далі »


Свято похорону Ярила, Полупетра, Петрова батька

Коли Величне сонце вже котилося до обрію, заливаючи золотавим сяйвом луки, українське село гуділо, наче вулик, у передчутті прийдешнього світлого свята. 30 червня, день Полупетра (в інших варіантах на лущення, в перший понеділок Петрівського посту, цебто в тиждень по Святому Дусі), або, як ще його кликали «Петрова батька», завжди особливо шанувався в народі, бо це був день, коли земля прощалася з Ярилом, богом весни та літа, що дарував їй буйне цвітіння, а люди вшановували пастухів і худобу, дякуючи за їхню невтомну працю.

Від самого ранку в кожному українському селі панувала метушня. Жінки в білих сорочках, із вплетеними в коси квітами, готували обрядові страви. На подвір’ях господарі різали трьох півнів — на знак того, що святий Петро тричі відрікся від Христа. У трьох глиняних горщиках варився борщ, наповнюючи повітря густим ароматом буряка й кропу. Діти, радісні й безтурботні, гасали полями, адже цього дня пастушатам дозволялося не пасти худобу. «На Полупетра щаслива дітвора!» — лунало звідусіль, і сміх дзвенів, наче срібні дзвіночки.

Читати далі »

Хмара тегів