“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
1… 2… 3… 4… 5… 6… 7… 8… 9… і сходить українське сонце. Ну хто ж в світі не знає культової «Sonne» (Ramstein)? Навіть той, хто не є завзятим прихильником важкого металу чи музики загалом, хоча б раз у житті чув цю неосяжно-величну пісню, і байдужою вона точно нікого не залишила, хоча одних вона надихає, інших – навпаки, дратує до огиди. Адже дев’ятий сингл найзнаменитішої німецької групи став безсмертною класикою ще до офіційної презентації в складі альбому «Mutter».
І хоча в аннали музичної історії пісня увійшла під назвою «Сонце» (нім. – Sonne), але перше її виконання відбулося геть під іншою, напряму пов’язаною з Україною, назвою — «Klitschko». Адже вона була спеціально написана на замовлення тодішнього чемпіона світу з боксу у важкій вазі, Віталія Клічка, в якості промо-пісні для виходу на ринг.
