“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Перший календарний місяць весни вже позаду, і день вже відчутно переважає за ніч, а з ним і справжнє тепло вже носиться в повітрі гомінкими пташини зграями та потужними поривчастими вітрами, що буцімто намагаються вимести геть весь зимовий непотріб та сміття, кажуть в народі, то — Іоан Ліствичник своєю мітлою розчищає 30 березня шлях для легкої ходи весни, а людям – до їхнього морального та фізичного самовдосконалення.
Адже саме на догматах духовного та тілесного просвітлення півтора тисячоліття тому святий чоловік, помини діянь якого традиційно припадає на передостанній день березня, побудував своє учення, закарбоване на сторінках його нетлінною «Ліствицею райською« («Духовні скрижалі») з її системою духовного очищення на підставі конкретних рекомендаційних викладок стосовно перемоги над кожним з восьми людських смертних гріхів (ненажерливість, розпуста, грошолюбство, гнів, печаль, нудьга, марнославство, гординя). Не дарма вистраждані, як їх ще звали, «сльози каяття» (хоча в чому було йому каятися, шістнадцятирічним юнаком ставшому послушником в Синайському монастирі, прийнявшому чернечий постриг в дев’ятнадцять та сорок років прожившему самітником в Толі) вважаються однією з найкращих християнських робіт, що доводить її включення в 88 тому «Грецької патрології».
