Друга за довжиною та повноводдям річка України, як головна артерія Поділля, чий шлях прямує через чисельні міста і села, даючи їм ось вже не перше тисячоліття ресурс для життя та розвитку, щоб майбутнє стало дійсністю.
Мабуть самий найукріпленіший вододіл українського минулого, величні свідки якого і досі могутніми кам’яними велетнями-старцями посідають його сиві схили, охороняючи споконвічні українські землі вже не від ворогів минулого, а пам’ять від забуття нащадків.
Читати далі »
Вона приходить в останні теплі дні стрімко згасаючого року, щоб знаменувати закінчення такого довгого та виснажливого періоду вівцевого нагулу, коли українське безкрає небо єдине слугує вівчарам дахом над головою, ліжком — запашні трави лук та полонин, а ковдрою — єдиний власний плащ. І сон в пів-ока, щоб, не дай Боже, не проґавити ласого до легкої здобичі хижака, який під покровом ночі може зненацька з’явитися просто нізвідки. Тепер нарешті втомлені отарі зможуть досхочу спати в мареннях-передчутті наступної весни.
А поки 29 жовтня, в день Анастасії-Ввчарниці, пастухи цілком заслужено приймають подяку і шанування на свою честь від вдячних господарів своїх овець, яких вони після піврічної відсутності повернули до рідного обійстя не тільки цілими та неушкодженими, а й значно роздобрілими за рахунок набраної ваги та розкішного хутряного покрову, залогу забезпечення господині роботою, а всієї родини теплими речами на весь наступний сезон холодів.
Читати далі »