Історія

Історія Бучача, як і кожного містечка або селища, зіткана з десятків маленьких оповідань, захованих у глибині потаємних куточків за кам’яною кладкою його архітектурної спадщини. От тільки без могутньої родини Потоцьких, праці та фінансовій підтримці яких зобов’язана своїм існуванням, мабуть, кожна його видатна будова давнини, бучацька історія була б не настільки яскравою, а може, і зовсім не була написана на пожовклих сторінках архівних документів.

Однією з рукотворних пам’яток історії меценатської стежки цієї магнатської родини став Василіанський монастир з Хрестовоздвиженським костелом в самому серці міста біля підніжжя фамільного замку на гребені скелі.

І хоча на місці нинішнього духовного центру католицизму з другої половини XV століття вже існував дерев’яний храм з монастирськими будівлями на честь святого Хреста, але все ж датою заснування комплексу вважається 7 грудня 1712 року, коли власником цих земель Стефаном Олександром Потоцьким (1652 – 1727) була підписана грамота про заснування фундації в тридцять тисяч злотих для утримання католицького монастиря ордену Василіан з богословською школою при ньому.

Через лічені місяці в новостворений монастир з Литовської провінції в Бучач прибули перші шість ченців. А зважаючи на грандіозність планів мецената в 1714 році з благословення архієпископа львівського Яна Скарбека (1661 – 1733) костел святого Хреста був тимчасово (через три десятиліття навічно) зарахований до василіанській обителі, завершивши початкове формування комплексу.

Гідний продовжувач справи свого батька Миколай Василь Потоцький (1712 – 1782) в 1751 році почав масштабну реконструкцію всього комплексу в камені: перебудовані північна і західна монастирські будівлі (1754), побудований навчальний корпус латинської гімназії для дітей з бідних сімей (1758), заново зведений костел Здвиження святого Хреста (роботи закінчені в 1770-му, а 18 вересня 1771-го освячений). Завершенням ж однієї з архітектурних домінант в петлі річки Стрипи стала дзвіниця, побудована в 1854 році.

Тоді ж (друга половина XIX століття) тут при п’ятикласній гімназії з вивчення гуманітарних наук (риторика, граматика, закон Божий) були організовані дворічні викладацькі курси для підготовки народних вчителів, які стали новим кроком у справі освіти округи.

Чорними літерами вписаний в Бучацькому історію 1864-й – рік великого пожежі, що спалила у своїх палких обіймах практично весь центр старого міста. Для Василіанського монастиря вона обернулася повним знищенням церковного майна (три вівтарі, безцінні фрески, унікальні рукописні тексти і навіть нові дзвони), а так само частковим обваленням покрівлі – приміщення довелося облаштовувати заново.

Рівень підготовки в навчальному закладі при обителі (гімназія відновила свою діяльність після десятирічної перерви в 1904-му) був настільки високий, що в 1911 році на його базі було створено Міський інститут святого Йософата, який продовжував виконувати свою високу місію, не дивлячись на двічі змінене громадянство (після Першої світової на польське, а з початком Другої – на радянське) і націоналізацію навчальних приміщень аж до 1944 року, коли його було закрито і розформовано.

Незабаром та ж доля спіткала і монастир отців Василіан разом з костелом святого Хреста – вони були закриті (1946) в рамках атеїстичної політики країни рад, територією якої була оголошена Західна Україна за підсумками Другої світової війни.

Культовим приміщенням відвели мало відповідну їх високому статусу (не рахуючи архітектурної цінності) роль зерносховища.Пристосовані ж для навчального процесу приміщення колишнього інституту були віддані в розпорядження новоствореного Сільськогосподарського професійного училища, яке діяло в їх стінах з 1950 по 1986 роки.

Проте роки брали своє, і позбавлений майже сторіччя хазяйської руки шедевр архітектури в останній чверті ХХ століття придбав жалюгідний вигляд. Держава, як часто буває в таких випадках, лише провела інвентаризацію унікального комплексу, що знаходиться в реєстрі пам’яток архітектури, а ось відновлення його лягло на плечі все того ж василіанського ордену, який в березні 1991 року офіційно отримали дозвіл повернутися в рідні пенати.

А вже в 1992 році на його базі був відкритий Бучацький ліцей святого Йософата, який через три роки перетворився в однойменний колегіум при монастирі Чесного Хреста Господнього чину святого Василія Великого.

До цього дня комплексі, що відзначив трьохсотріччя з моменту свого заснування, проводяться відновлювальні роботи. Однак нинішній його стан дозволив в цих стінах в 2002-му провести Собор Бучацької єпархії Української греко-католицької церкви. Так що Василіанський монастир і в новому третьому тисячолітті не втратив своєї актуальності, пронісши крізь століття злигоднів і поневірянь зірку мудрості і духовності галицької землі.

Архітектура

Розташований на невеликій височині в глибині річковий петлі Стрипи монастирський комплекс являє собою разнооб’емний витягнутий силует орієнтований з півночі на південь (протяжність 125м) у підніжжя розташованого на протилежному березі Бучацького замку. Основними його складовими є піднесені на висоту кількох метрів над землею за допомогою облицьованої тесаним камінням тераси центральне храмова будівля і безпосередньо навчально-побутові приміщення монастиря.

Хрестовоздвеженський костел (1753 – 1770) являє собою хрестову в плані (30м х 20м) сакральну кам’яну споруду з двома симетричними фланкуючими п’ятиярусними вежами центрального фасаду, оформлену в стилі бароко: багаторазова раскреповка лопаток та антаблементів, розбивка на дзеркала, поярусно зменшуючийся об’єм, вінчаючі аттики поперечного перерізу, масивні великого виносу карнизи поярусного членування складного профілю, арочне і овальне оформлення глибоких віконних прорізів.

Внутрішній ж простір храму під напівциркульними з розпалубками склепінням на пружних арках вирішено композицією високих аркових дзеркал прикрашених сюжетними темперними розписами, які гармонійно відтіняють спарені пілястри з ліпним завершенням стилізованим під рослинний орнамент композитного ордера.

Споруди Василіанського монастиря обрамляють костьольну споруду, створюючи з перетину прямокутних периметрів два внутрішніх незамкнутих дворики. Як північна частина (більш давня) г-подібна в плані з кутовим ризалітом, що переростає в двоярусну вежу-дзвіницю, так зігнена під кутом більш нова південна являють собою виконані в одному стилі двоповерхові споруди з мансардним завершенням, прорізаним через рівні проміжки світловими вікнами, єдиною прикрасою яких служить карниз складного профілю.

Аскетичности зовнішнього оздоблення вторить і внутрішній декор монастирських приміщень, який відрізняє коридорна планування з одностороннім розташуванням кімнат і плоске перекриття ярусів.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бучач, вул. Міцкевича, 19.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Н18 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ). У Бучачі проїхати в центр (вул. Підгаєцька – Пушкіна – Галицька), потім біля ратуші повернути на вул. Міцкевича та через річку прямувати до Василіанського монастиря.

Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин в західному напрямку (пл. Свободи), а потім по вул. Міцкевича до комплексу з Хрестовоздвиженським костелом на чолі.