Домініканський костел у Сидорові

Історія

Західний фасад храму Непорочного Зачаття Діви Марії Сидоріва Західний фасад сидорівського храму Непорочного Зачаття

Достеменно час утворення католицької парафії на цій землі досі залишається таємницею, як і ім’я того милосердного господаря, який першим дарував промінь віри і надії на порятунок місцевим жителям. Хоча важко повірити, що польський магнатський рід Потоцьких, що отримав для Сидоріва статус міста в 1547-му, при всій своїй прихильності католицизму і могутності суспільно-фінансового становища не залишив по собі слід у його церковної історії.

Про парафію же святого Миколая, утвореному гетьманом польним коронним Мартином (1585 – 1652) з роду найбільших землевласників східного Поділля Калиновських, який отримав ці землі разом з гусятинською спадщиною в 1620-му, залишилася лише дата заснування — 1628 рік. При цьому з грандіозного будівництва розгорнутого власником на гребені пагорба, де незабаром постав величний замок-корабель, можна зробити висновок, що храм на сусідній вершині з’явився саме його дбаннями. Адже в ті давні часи суспільство і релігія неухильно йшли рука об руку.

Нащадку того ж прізвища Калиновських – каштеляну кам’янецькому Мартіну (1660 – 1738) – історія переписує створення тепер уже в 1730-му і нинішнього храму. Причому в його будівництві безпосередню участь брав майбутній комендант Кам’янецької фортеці військовий інженер Ян де Вітте (1709 – 1785), який намалював його початковий план (нині зберігається в львівський бібліотеці).

Південний фасад домініканського костелу Сидоріва (вид з замку) Південний фасад сидорівського домініканського костелу

Підпорядкований ордену домініканців-обсервантів костел у Сидоріві будувався довгих десять років і побачив світ вже після смерті свого засновника – освячений він був на честь Непорочного Зачаття Діви Марії в 1741 році за сприяння спадкоємця маєтку Людвіга Калиновського (1680 – 1765).

Розпад Речі Посполитої і перехід галицьких земель в австрійське підданство в 1772-му поставили домініканську громаду на межу виживання, оскільки Габсбурзька монархія перебувала в конфронтації з домініканським орденом. Після десятиліття відчайдушного опору чернеча братія і зовсім назавжди була вигнана зі стін своєї обителі.

В наслідок цих подій в 1784 році порожній храм був пристосований для парафіяльних потреб, а розташований поруч монастирський корпус перетворився на розкішні апартаменти місцевого священика. В архітектурному плані зміна статусу принесла храму Господньому на вершині пагорба невелику прибудову притвору перед центральним входом і бічні каплиці, які, ймовірно, з’явилася саме в цей період.

Подальше згадка сидорівского костелу припадає вже на початок (20-ті роки) ХХ століття, коли його стіни пережили останню на даний момент масштабну реконструкцію, пов’язану з відновленням після кровопролитних років Першої світової війни та реабілітації католицьких орденів на землях Галичини, проведеної відновленою польською владою.

Сидорівський костел Непорочного Зачаття Діви Марії Костел Непорочного Зачаття Сидоріва

Радянська ж влада (1939 – 1991), що отримала права на західноукраїнську територію за підсумками Другої світової, завдала архітектурній перлині непоправної шкоди, коли спочатку вирішувалася подальша доля храму бути чи не бути (питання про існування парафії і зовсім не піднімалося) і пізніше в часи бутності оплоту віри зерносховищем – переважна частина унікального внутрішнього оздоблення була втрачена.

Померхла унікальна зірка католицької віри отримала свій другий шанс на відродження після здобуття Україною незалежності – в 1992 році її повернули церкві латинського обряду. Після цього в костелі, хоч і повільно, проводяться ремонтні робота, а у святкові дні його стіни наповнюються високим містичним змістом щирої молитви.

Архітектура

Унікальною зазначеною у всіх джерелах особливістю побудованого з пісковику потинькованого одно навового барокового костелу Непорочного зачаття Діви Марії є його контур у вигляді фамільного герба засновника “Калинова” – готова зірватися в політ стріла (вузький неф, що переходить у пресвитер з загостреною апсидою) і дві зірки (вежі центрального фасаду), що символізують натягнуту тятиву лука. Пізніше будівлю доповнили дві (північна і південна) бічні каплиці, а так само невеликий притвор перед центральним входом.

Колишній сидорівський домініканський костел (вид з замку) Колишній домініканський костел Сидоріва (вид з замку)

Домінанти комплексу храму – дві виступаючі за лінію фасаду вежи всім своїм п’ятикутним зовнішнім (всередині – круглим) глухим периметром з увігнутими гранями, оформленими пілястрами тосканського ордера з профільованим імпостом, першого ярусу примикають по всій висоті до нефа. Їх другий квадратний ярус під пірамідальним дахом у поєднанні зі сполучною ланкою трикутного фронтону центрального входу, увінчаного виразною статуєю Діви Марії, привносить у вигляд храму динамічну нотку.

Перспективно зменшуваний внутрішній об’єм колишнього домініканського костелу Сидоріва, розкритий за допомогою арок простору неф – вівтар — апсида ( 30м х 15м), підкреслюють антаблемент з карнизом великого виносу і пілястри композитного ордера під хрестовими в хорі і напівциркульними з розпалубками в нефі склепіннями.

Родзинкою ж нині повністю занедбаного двоповерхового побудованого з піщанику непотинькованого монастирського корпуса в три вікна по фасаду, який прикриває храмову будівлю з півночі, була відкрита тераса з одним квадратним опорним стовпом. За залишками асиметричного периметра (22м х 10м) можна судити про наскрізне планування приміщень, які вінчав чотирисхилий дах.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., Гусятинський р-н, с. Сидорів.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Сірет – Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до Копичинців. Далі повернути на Гусятин (траса Т20 11) через місто в південно-західному напрямку по трасі Т20 02 (Гусятин – Борщів) до Сидоріва. Храм розташований на центральній вулиці села.

Або Е50 (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) від Хмельницького поворот на трасу М20 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) до Ярмолинців, далі через Городок до Гусятина (траса Т23 15) через річку Збруч . Потім в південно-західному напрямку по трасі Т20 02 (Гусятин – Борщів) до Сидоріва, в центрі якого розташований колишній домініканський костел.

Громадським транспортом на маршрутних таксі з Тернополя до автовокзалу Гусятина, а потім на маршрутному таксі до Сидоріва (напрям – Шидлівці). Зупинка в центрі села.

Виктория Шовчко