Історія

Війна — дорога втіха, але наскрізь корумпована московська влада завжди вважала її виправданням і засобом приховати свої величезні витрати, не зважаючи на думку самого народу і жорстоко розправляючись з усіма незгодними та незадоволеними. Так було в усі часи і буде, поки існує імперія, під якою б маскою вона не ховалася. У цю канву абсолютно логічно лягає рішення Олександра I (1777 – 1825) від 1810-го про створення військових поселень.

Дане рішення, продиктоване економією коштів на підготовку та утримання резервістів, з точки зору підпавшего під дію указу простого люду було схоже на рабство (або кріпосницьке право як його називали в імперії) – крім незмінного важкого обов’язку по обробці сільськогосподарських земель додавалася ще й щоденна муштра та сувора дисципліна, причому без будь-яких прав. О, як далеко це було від обіцянки свободи і захисту Михайла Федоровича (1596 – 1645) для тих, чиїми руками Московія практично вирвала Дике Поле у татар і поляків.

Через сім років активна фаза впровадження примусового осолдатчивання докотилася і до Слобідської України, а Чугуїв в числі інших п’ятнадцяти населених пунктів Херсонської та Катеринославської губерній став одним із центрів-округів її Південних військових поселень: всі жителі міста були записані до реєстрів військових поселенці, а їх діти з восьмирічного віку включалися в батальйони кантоністів. Почався тотальний терор українського населення.

Терпіння волелюбних чугуєвців вистачило на два роки – в червні 1819 го вони підняли весь край проти прийшлих московитів. Вовчанськ, Зміїв, Базаліївка, Гракове, Печеніги… Чоловіки і жінки плечем до плеча протистояли агресору, але сили били не рівні – що могли зробити рогатини проти рушниць, вила проти знарядь, землероби проти навчених вбивати, не дивлячись на девіз стояти до скасування дії указу. Повстання було приречене, адже для його придушення прибув сам військовий міністр Аракчеєв (1769 – 1834).

Адміністративна організація військовий поселень у зв’язку з браком коштів та корупційним засиллям російських чинуш відсунули питання про будівництво для цих цілей спеціального будівлі на десятиліття. Так що штаб військових поселень за проектом Василя Петровича Стасова (1769 – 1848) з’явився в місті на березі Дінця лише в 1831-ому.

Крім виконання безпосередніх обов’язків на нову будівлю поряд історичної міською забудовою була покладена місія служити штабом з квартирами для вищого офіцерського складу двох приписаних до Чугуєва військових підрозділів (2-го резервного корпусу і 2-й уланської дивізії).

На початку 1850-х до первісного центральному обсягом будівлі були прибудовані два нових крила для додаткового розміщення адміністрації восьми округів Українських військових поселень і корпусу військових топографів Російської імперії, одним із слухачів курсу якого був Ілля Рєпін (1844 – 1930).

Фактичне скасування військових поселень (21 січня 1859 року указ про залишення управління містами Південних поселень у віданні місцевого начальства), підтверджена указом від 19 грудня 1860-ого про передачу міста в відомство Міністерства внутрішніх справ, подарувала його жителям хоч відносну свободу пересування та право на самовизначення через створення Міської Думи, Словесного суду, Міського депутатського зібрання, Квартирної комісії та послужило поштовхом до його бурхливого розвитку кінця XIX століття (населення збільшилося майже до тринадцяти тисяч чоловік).

Позбавлена сенсу існування велична будівля колишнього штабу військових поселень швидко знайшла нового господаря — ним стало Чугуївське піхотне юнкерське училище, яке за роки своєї кар’єри на цих теренах (розформовано 15 грудня 1917-ого) не тільки збільшило чисельний штат до тисячі двохсот чоловік і термін навчання до чотирьох років, а й подарувало царській армії найбільшу кількість нагороджених орденом святого Георгія Переможця.

Більшовицький переворот 1917-ого привів до краху Романових і правлячого аристократичного класу, але не дивлячись на зміну риторики за фактом країна рад стала повноцінною наступницею всього найгіршого імперської спадщини, нехай і в дещо зміненій формі. Чому зайвим підтвердженням служить розквартирування в міжвоєнний період ХХ століття в колишньому училищі місцевого штабу Червоної армії.

У розв’язаної фашистської Німеччиною та радами Другій світовій війні 1939 – 1945 років, коли остання тисячами кидала своїх солдатів в топку бойових дій через брак грамотної стратегії, в той час як її армія несла колосальні втрати, на звільненній Слобожанщині в стінах колишнього чугуївського штабу військових поселень чотири року кувалися нові військові кадри війни – тут до переїзду в Київ в 1947-ому працювало Харківське суворовське училище (нині столичний військовий ліцей імені Івана Богуна).

Після відходу суворовців, будівля на центральній міській площі знову зайняло для своїх потреб військове відомство, яке протрималося тут аж до розвалу союзу і Червоної армії разом із ним.

2010 рік воістину став знаменним в долі старовинного унікального для української архітектури будівлі – вже знаходячись на балансі місцевої ради, воно було передано для розміщення виселеної з Покровського собору експозиції Художньої галереї лауреатів Державної премії ім. Іллі Рєпіна, яка почала поступово наводити порядок у своєму царстві і відновлювати втрачені-було фарби чугуївського шедевра.

Архітектура

Найдавнішою частиною будівлі штабу військових поселень є центральний двоповерховий з цоколем прямокутний корпус, в наслідок розширення функцій якого первинний периметр був доповнений двома г-подібними крилами північної частині, що в комплексі утворили незамкнений внутрішній двір. А в ХХ столітті над центральною частиною адміністративної будівлі з коридорним плануванням і двостороннім розташуванням кімнат з’явилася архітектурно не пов’язана з основною її лінією двох’ярусна дозорна вежа-надбудова.

Строгий класицизм рішення зовнішнього оформлення споруди чітко простежується в ритмічному чергуванні рядів квадратних (цокольний поверх), аркових (перший), прямокутних (другий) віконних прорізах, які в поєднанні з рустованими пілястрами, трикутними фронтонами, протягнутим на рівні п’ят арок поясом створює свій неповторний архітектурний вигляд.

Експозиція

Зараз експозиція Чугуївської художньої галереї, що розкинулася на площі в одинадцять тисяч квадратних метрів – це не тільки як заявлено твори лауреатів Рєпінської премії, що діяла з 1966 року по 1991 рік та відновлена в 2011-ому, а й шедеври щорічних місцевих пленерів імені великого художника, які збирають під своє крило майстрів і умільців з усієї країни.

Експозиція царства муз, яка налічує понад тисячу шедеврів, розподілена по залах згідно напрямків мистецтва і часу створення шедеврів: живопис (пейзажі, натюрморти, портрети), декоративно-прикладне мистецтво (жостовські підноси, павлопосадські шалі, гжель, хохлома, мереживо, палех, різьблення по кістки), сучасне мистецтво (роботи учасників пленерів) і звичайно ж роботи лауреатів премії ім. Іллі Рєпіна.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Чугуїв, пл. Соборна, 2.

Посилання

• Історичні факти. Братська любовь московитів

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський) до Чугуєва. У місті по вул. Каляєва до колишнього штабу військових поселень.

Громадським транспортом з Харкова до автовокзалу Чугуєва, а потім два квартали на північний схід (орієнтир Соборна площа) до Художньої галереї.