Історія
Коли в 1804-ому довгі роки сподівань Василя Назаровича Каразіна (1773 – 1842) нарешті почали набувати реальних рис, і в Харкові, що не володіє жодною з фінансово-структурно-чисельних складових для відкриття вищого навчального закладу, лише на кошти місцевого співтовариства було відкрито університет, звичайно ж і мови йти не могло про подібну самостійну медичну установу, тим більше при поточному стані лікарської допомоги (перша громадська лікарня наказу громадського піклування в місті була відкрита лише в 1780-х і це при постійних епідеміях).
Хоча на початку XIX століття розуміння важливості медичного обслуговування населення вже поступово починало закріплюватися в умах можновладців – тому одним з чотирьох відділень (факультетів) новоствореного університету на ряду із словесним (історико-філологічним), етико-політичним (юридичним) і математичним було саме лікарське (офіційна дата – 17 січня 1805 року) на якому передбачалося викладання анатомії, фізіології, судової медицини, патології, терапії, клініки, фармакології, фармацевтики, хірургії, акушерства та… медицини домашніх тварин.
Однак за браком студентів з причин нестачі середніх навчальних закладів та упереджень проти науки (в перші роки існування харківського ВНЗ бажаючих вступити на медичний майже не було), професора, штат яких до речі сказати теж був не доукомплектований, читали лекції вихованцям Харківського колегіуму, а деякі заявлені в програмі курси і зовсім були відсутні. В цілому навчальний процес тут відрізнявся випадковим характером.
Але найсумнішим для медичного факультету була відсутність такої необхідної навчально-допоміжної практичної бази, з якої університет мав лише анатомічний театр створений невсипущими клопотами першого професора і прозектора Антоніо Ванноті по його приїзду в слобожанську столицю в 1805-ому: придбані перші інструменти на двадцять вісім рублів, виготовлені сорок чотири препарати, на наступний рік після довгих пошуків під його потреби було пристосоване один із залишених в Університетському саду»:/uk/2030/universitetskii-miskii-sad-kharkova обивательських будинків. Хоча і єдине практичне надбання довгі роки залишався не діючим.
Так що, не дивлячись на всі старання професорського складу, студентів-медиків все так же було настільки мало (за перші вісім років випущено лише три дипломованих лікаря). В 1810-ому на порядку денному правління університету навіть стояло питання підтримане попечителем Северином Осиповичем Потоцьким (1762 – 1829) про закриття факультету, який зберігся лише особистому втручанню міністра народної освіти графа Олексія Кириловича Розумовського (1748 – 1822), котрий підтримав цілісність харківського вишу.
Перелом в діяльності медичного намітився лише в 1811-ому, коли було набрано достатню кількість студентів факультету, доукомплектован викладацький штат, до оснащений необхідним анатомічний театр, який нарешті почав діяти з грудня того ж року.
Переоцінити важливість створення медичного відділення для слобожанського краю було б важко, адже окрім підготовки майбутніх служителів Ескулапа і практики самих запрошених професорів-викладачів відповідно до спеціалізації (що не маловажно), при ньому були відкриті клініки: хірургічна на чотири (1814) ліжка під керівництвом професора Павла Михайловича Шумлянського (1750 – 1821) та терапевтична на шість ліжок (1815) при професорі Дрейсінге в порожніх приміщеннях колишньої лікарні наказу громадського піклування, що з’їхала з університетського флігеля на Сабурову дачу в чотирьох верстах від міста.
Для оснащення цих медичних установ з Петербурга були виписані різні інструменти за посередництва почесного члена університету Буша. Популярність клінік настільки швидко поширилася серед харківських обивателів, що вже в 1819 році університет був змушений перевести їх за Лопань в спеціально куплених для цих цілей дерев’яний будинок вдови генерал-лейтенанта Хорвать.
Станом на кінець першої чверті XIX століття ця подія разом з відкриттям клінік при інституті шляхетних дівчат, першої гімназії, семінарії та дитячому притулку зробило Харків медичної Меккою імперії, куди стікалися стражденні з усіх її віддалених куточків.
При цьому попит на медичні послуги з кожним роком збільшувався, що змушувало адміністративні влади міста і університету шукати засоби збільшення кількісті місць у стаціонарах. Остання, до того ж, в 1829-ому організувала за клопотанням професора Блюменталя, на додаток до двох вже існуючих, Акушерський клінічний інститут на чотири ліжка, що стало причиною переведення всіх навчальних клінік в університетський квартал поруч з церквою. Станом на 1836 рік медичне відділення було другим за кількістю студентів.
Стрімкий розвиток медичної науки в другій половині XIX століття, забезпечив процвітання факультету і значне розширення його науково-практичної бази: будівництво самостійного споруди анатомічного театру (1887), робота чотирьох навчальних клінік: хірургічної, терапевтичної, акушерської, офтальмологічної (1887) та відкриття самостійного Жіночого медичного інституту (1910).
Однак для агресивного люмпена, що прийшов до влади на хвилі збройного перевороту, 1917-го освіта в цілому була чимось чужим, тому вже в 1920-ому університет за їхнім розпорядженням було закрито, а його медичний факультет став частиною Жіночого медичного, в наслідок чого на світ з’явився Харківський медичний інститут (спочатку академія) з двома факультетами: медико-профілактичним та одонтологічним.
Бойові дії розв’язаної червоними радами і фашистською Німеччиною Другої світової війни докотилися до Харкова в жовтні 1941-го. На час окупації місцевий медичний був евакуйований в тил, де перебував три роки, а після повернення швидко відновив свої втрачені позиції. Уже в 1949-му інститут був переведений на шестирічну систему навчання, ще через шість років кількість його кафедр досяглоп’ятдесяти трьох, а кількість студентів – трьох з половиною тисяч, був нарешті закінчений його новий центральний корпус, в 1978-му відкритий четвертий, стоматологічний, факультет.
У перші ж роки української незалежності заслуги Альма-матер десятків тисяч лікарів з різних куточків світу були офіційно визнані присвоєнням університетського статусу, щоб продовжити підвищувати рівень української освіти в очах міжнародної спільноти (близько 20% п’ятитисячного студентського братства – іноземці) на шести факультетах, оснащених власними шістьма навчальними науково-виробничими базами і сорока клінічними кафедрами на сім з половиною тисяч ліжок.
Архітектура
Нині Харківський медичний являє собою цілий комплекс-містечко, що складається з шести навчальних корпусів і цілого ряду господарсько-житлових будівель. Хоча спочатку він, ще як кафедра університету, обіймав лише розкішну Бекетовську будівлю по Сумській 41, в якому проіснував до 1952-го.
Центральний корпус, спроектований в другій половині 1930-х архітектором Віктором Абрамовичем Естровичем (1899 – 1941), але так і не побачивший світ в первісному вигляді (проект було перероблено) є складнопрофільною, витягнутою в плані (довжина 140м) будівлею з виступаючими за червону лини фасадів центральними ризалітами та кутовими стилізованими під вежі квадратними прибудовами поперечних крил.
Основним декоровим оформленням будівлі служать шести напівколоний та бічні двох напівколоні портики коринфського ордера підкреслені сильно виступаючими ризалітами, лобовий карниз великого виносу на модильйонах з розетками між ними, витончені балясини балконів порталу центрального входу, геометричний малюнок архітрава, рослинне плетіння між’ярусних карнизів, аркові ніші другого ярусу в лиштвах, підвіконні барельєфи. Але, звичайно ж, монументальні риси споруді надає вміла гра автора з нашаруванням об’ємів.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., Харків, пр. Науки, 4.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), Е105 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь), М18 (Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта). З об’їзної по Білгородському шосе (вул. Сумська) – пр. Незалежності, на перетині якого з пр. Науки розташований центральний корпус Харківського медичного університету.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) – до зупинки «Наукова», а потім один квартал на південь до будівлі харківського медичного інституту.