«Квач»1 – одна з найдавніших і найпоширеніших дитячих ігор на території України, що сягає корінням у глибоку народну традицію.
Основні параметри
Вид гри: рухлива, командно-індивідуальна.
Вікова категорія: переважно молодша група (5–8 років, новачки); при ускладненні правил – середня група (9–12 років). Молодші діти граються у спрощений варіант з меншим полем і коротшим часом, старші – з додатковими умовами та обмеженнями.
Кількість учасників: оптимально 8–12 осіб. При меншій кількості (4–7) гра втрачає динаміку, при більшій (13 і вище) – стає важко контрольованою і травмонебезпечною.
Мета: гра переслідує три взаємопов’язані цілі:
а) Моторний розвиток – розвиток м’язової сили (особливо ніг і корпусу), загальної витривалості, координації рухів, уміння різко змінювати напрямок бігу та швидко стартувати з місця.
б) Удосконалення спритності – реакція на несподівані зміни ситуації, уміння ухилятися, оцінювати відстань до «квача» та вибирати безпечний маршрут втечі, зчитувати наміри переслідувача.
в) Соціально-вольове виховання – дотримання правил у динамічній ситуації, де є спокуса їх порушити; формування чесності, самодисципліни, уміння програвати й перемагати з гідністю; навички комунікації та взаємодії в групі.
Місце проведення: підходять відкриті рівні площадки: шкільний майданчик, поляна в парку, стадіон, великий зал (спортивний або актовий). Поверхня має бути без ям, каміння та інших перешкод, що можуть спричинити падіння. Бажано уникати місць поблизу доріг, водойм або крутих схилів.
Підготовка до гри
1. Визначення поля гри. Межі поля окреслюються заздалегідь: лінією крейди, конусами, стрічкою або природними орієнтирами (дерева, бордюри). Розмір підбирається залежно від кількості учасників: для 8 гравців достатньо 10×10 м, для 12 – 15×15 м і більше. Надто мале поле позбавляє гравців можливості маневрувати; надто велике – виснажує квача і зменшує напругу гри.
2. Вибір квача. «Квач» – це той гравець, чиє завдання ловити інших. Його обирають одним із традиційних способів:
Лічилка – усі стають у коло, лічилка вказує на квача (найбільш справедливий метод для дітей).
Жеребкування – хто витягне коротку паличку або жетон, той і квач.
Добровільність – хтось сам пропонує свою кандидатуру.
За результатом попередньої гри – квачем стає той, кого спіймали останнім у попередньому раунді.
3. Ознайомлення з правилами. Перед початком гри ведучий (вихователь, тренер або старший гравець) чітко і стисло пояснює всі правила, особливо умови виходу за межі поля та заборону переслідувати одного гравця. Новачкам можна провести коротку демонстрацію.
Перебіг гри
Коли все готово, гравці вільно розходяться по полю. Квач стає в центрі або на будь-якому місці поля, піднімає руку вгору і голосно оголошує: «Я квач!» – це сигнал до початку гри.
Після оголошення квач опускає руку і починає переслідувати будь-кого з гравців. Інші учасники тікають, постійно змінюючи напрямок і намагаючись тримати між собою та квачем якомога більшу відстань. Гравці можуть «виручати» один одного опосередковано – відволікаючи увагу квача, перебігаючи поруч із ним, змушуючи його змінити мету.
Щойно квач наздоганяє когось і торкається його рукою (це називається «поквачити»), той гравець стає новим квачем. Він зупиняється, піднімає руку вгору і проголошує: «Я квач!» – лише після цього він має право починати переслідування. Це правило принципово важливе: воно дає спійманому гравцю секунду на усвідомлення ролі, а іншим – коротку паузу, щоб відбігти на безпечну відстань, і робить гру чеснішою.
Гра триває безперервно 5–7 хвилин (або до умовного сигналу ведучого). За цей час квачі змінюються багато разів. По завершенні часу фіксують (за бажанням), хто був квачем найбільшу кількість разів – це вважається найменш успішним результатом.
Правила гри
а) Усі учасники бігають виключно в межах визначеного поля. Вихід за межу – порушення.
б) Квач зобов’язаний підняти руку вгору і голосно сказати «Я квач!» перш ніж починати ловити. Тихе або несвоєчасне оголошення не зараховується, і переслідування, розпочате до нього, вважається недійсним.
в) Квач не має права переслідувати одного й того самого гравця безперервно довше, ніж це потрібно для одного короткого забігу. Якщо гравці помічають, що квач «прилип» до когось одного і явно ігнорує інших, вони вправі нагадати про це вголос. Ця норма захищає гравців від цькування й змушує квача проявляти тактику.
г) Спійманим вважається той гравець, якого квач доторкнувся рукою – навіть легко. Удар, поштовх або зачеплення одягом не рахуються, лише чіткий дотик долонею чи пальцями.
ґ) Якщо гравець вибігає за межу поля, він або автоматично стає новим квачем (якщо такий варіант оговорений заздалегідь), або вибуває з гри на певний час (наприклад, пропускає один раунд). Конкретна санкція обирається залежно від віку учасників і домовленості перед грою.
д) Додаткове правило (для старших груп): гравець, який присів або торкнувся землі двома руками, може отримати коротку «недоторканість» (1–2 секунди). Однак ним не можна зловживати – кожен гравець має право скористатися цією пільгою не більше двох разів за гру.
Ускладнення гри (для середньої та старшої груп)
«Квач-ланцюжок»: спійманий гравець не стає квачем, а береться за руку з квачем – і вони ловлять разом, утворюючи ланцюжок. Гра завершується, коли всіх спіймано.
«Квач з паличкою»: квач тримає невеликий м’яч або хустку і передає їх спійманому – предмет символізує роль квача.
«Заморожений квач»: спійманий гравець «замерзає» на місці з розведеними руками. Інші гравці можуть його «розморозити», доторкнувшись. Квач перемагає, коли всі «заморожені» одночасно.
«Квач із забороненим рухом»: перед грою оголошується рух, якого не можна робити (наприклад, бігти по прямій довше 5 кроків або тримати руки опущеними). Порушник стає квачем.
Історичний контекст
Подібні ігри з переслідуванням існують практично в усіх народів світу – англійська «Tag», німецька «Fangen», французька «Chat perché» – проте українська версія має свої самобутні риси: чітко виражену словесну формулу («Я квач!»), строгу етику ловлення та розвинену систему ускладнень. Про давність гри свідчать згадки в етнографічних записах ХІХ століття: Павло Чубинський у своїй збірці «Труди этнографическо-статистической экспедиции» (1872–1879) та Борис Грінченко фіксували різні варіанти квача серед українських дітей. У педагогічній традиції гру активно використовували в народних школах і гімназіях як засіб фізичного виховання.
У ХХ столітті квач увійшов до офіційних програм фізичного виховання дошкільних закладів і початкової школи в радянській Україні, зберігши при цьому народний характер. Сьогодні він залишається невід’ємною частиною рухливого дозвілля дітей як на уроках фізкультури, так і під час вільних ігор на подвір’ї.
1 Квач – щітка для мазання чого-небудь. Назва походить від слова «квач» – щітка або помазок для мазання (від давнього дієслова «квацяти» – мазати, торкатися). Образ «заквачування», тобто передачі чогось дотиком, ліг в основу ігрового сюжету.