Щедрування є одним з центральних обрядів українського новорічно-різдвяного циклу, який виконувався напередодні Нового року за старим стилем, у ніч на 1 січня (Щедрий вечір, Меланчин вечір) та частково на Водохреща. На відміну від колядування, приуроченого до Різдва, щедрування знаменувало завершення різдвяно-новорічних свят і мало виразний аграрно-магічний та побажальний характер. Обидва обряди – колядки й щедрівки – генетично пов’язані з дохристиянськими культами сонця, предків і родючості, хоча в ХІХ столітті вже були тісно переплетені з церковним календарем і сприймалися населенням як частина православної обрядовості.
Головними виконавцями щедрівок традиційно виступали діти та підлітки, рідше – молодь і дорослі жінки (на відміну від колядування, де переважали ватаги парубків). Групи щедрувальниць, найчастіше дівчат і молодих жінок, обходили двори односельців увечері напередодні Нового року. У деяких регіонах (Полтавщина, Слобожанщина) існував звичай окремого дитячого щедрування вранці 1 січня – так званого «посівання» або «засівання», коли хлопчики обсипали господу зерном із побажаннями врожаю та достатку.
Обряд обходу дворів з щедруванням
Щедрувальники обходили хати односельчан, зупиняючись під вікнами або заходячи до сіней чи хати, і виконували пісні-щедрівки – величальні тексти, адресовані конкретно господареві, господині, дітям чи дівчині на виданні. Тексти будувалися за усталеною формулою: звертання до господаря («Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір»), опис бажаного достатку (повні комори, плодючість худоби, урожай), і завершувалися проханням про винагороду. У щедрівках, на відміну від колядок, значно рідше зустрічаються біблійні мотиви – переважає світська, аграрно-господарська тематика.
За виконання щедрівок господарі обдаровували гурт випічкою (пампушками, пирогами), горіхами, дрібними грішми, іноді – салом чи ковбасою. Відмова обдарувати гурт вважалася поганою прикметою і могла супроводжуватися жартівливими або лихими побажаннями з боку щедрувальників.
Регіональні особливості щедрування
На Правобережжі та Поділлі щедрування нерідко супроводжувалося вертепом або обходом із «козою» – ряженим у шкуру тварини, що мало забезпечити плодючість худоби в господарстві.
На Гуцульщині та Буковині зберігалися архаїчні форми обряду з ватагами ряджених («маланкарі»), що розігрували цілі театралізовані дійства, пов’язані з образом Маланки.
На Слобожанщині й Полтавщині акцент робився на дитячому засіванні зерном уранці 1 січня, яке мало окрему обрядову формулу-примовку.
На Гуцульщині також практикувалося водіння «Маланки» – обряду з переодяганням, що поєднував елементи щедрування з розгорнутою народною виставою, коли ватага ряджених, серед яких обов’язковим був персонаж «Маланки» (юнак, переодягнений жінкою) та «Василя», обходила село, розігруючи сценки, що поєднували гумористичний і магічно-продукуючий зміст. Обряд символічно пов’язувався з передноворічним циклом оновлення природи та забезпеченням добробуту на наступний рік.
Фіксація обряду в етнографічній літературі ХІХ – початку ХХ ст.
Щедрування як обрядовий комплекс активно фіксувалося українськими етнографами й фольклористами: Павлом Чубинським у межах його експедиції Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1869–1870), Михайлом Максимовичем, Опанасом Маркевичем, а також у виданнях «Черниговских губернских ведомостей», «Киевской старини» та інших регіональних періодичних виданнях. Ці записи фіксували не лише тексти щедрівок, а й детальний опис супровідних дій, складу гуртів, порядку обходу дворів і форм винагороди, що дозволяє реконструювати обряд у його регіональній варіативності.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття дослідники вже фіксували поступову трансформацію обряду: архаїчні магічно-аграрні елементи поступово витіснялися розважальною функцією, щедрування дедалі більше сприймалося як звичай для дітей, пов’язаний передусім з отриманням гостинців, а не як обов’язковий магічний акт забезпечення добробуту господарства на наступний рік.
Щедрівки кінця ХІХ століття
Щедрівка 1
Щедрик-ведрик:
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски.
Коли мало,
Дайте сало,
Коли донесу,
Дайте ковбасу.
Коротка свитка,
Та змерзла литка.
Щедрівка 2
Меланка коханка
По двору ходила
Василя просила:
Васильку мій батьку,
Пусти мене в хатку,
Я жита не жала,
Добривечір! Будьте здорові з меланками!
Чесний хрест держала,
Золоту кадільницю.
Кадітеся, люде,
До вас Христос буде.
Богу свічу ставте,
А нам пиріг дайте.
Щедрівка 3
(приспів після кожного стиха:«Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям та й на весь вечір!»)
А в цім домку, як у вінку
А господар, як виноград.
Господиня, як калинка.
А діточки, як квіточки.
А за цім словом та бувай же здоров
З сестрами, з братами, з приятелями!
Щедрівка 4
(приспів після кожного стиха: «Щедрий вечір, добрий вечір!»)
Ой, у полі, при дорозі
Там Василько сіно косить,
Сіно косить, коню носить.
Ой, пий, коню, -ой, іж, коню!
Буде тобі три дороги,
Що першая до батечка,
А другая до матінки,
А третяя до дівчини.
До батечка по шапочку.
До матінки по сорочку.
До дівчини по хусточку.
Щедрівка 5
(приспів після кожної стрічки: «Щедрий вечір, добрий вечір!»)
Ой, там за горою та за кам’яною.
Ой там виходило та три товариші:
Що перший товариш, ясне сонце:
А другий товариш, ясен місяць:
А третій товариш, дрібен дощик:
Що сонечко каже: як я зійду,
То зрадується старе й мале.
Місяць каже: як я зійду,
То зрадується ввесь звір у полі,
Ой, звір у полі, чумак у дорозі.
Чумак у дорозі, хазяїн у домі.
Дощик каже: як я зійду,
То зрадується жито й пшениця,
Жито й пшениця, і всяка пашниця.
Щедрівка 6
(приспів після кожної стрічки: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!»)
Ой, сивала та і зозуленька
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми.
А в першому красне сонце.
У другому ясен місяць.
А третьому дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар.
Красне сонце – жона його.
Дрібні зірки – його дітки.
Щедрівка 7
(приспів після кожного стиха: «Щедрий та добрий вечір, та добрим людям на здоров’я!»)
Ой, в Єрусалимі рано задзвонили,
Ой. сів Христос та вечеряти.
Прийшла до Нього та Божая Мати.
Сідай, сідай, Мати, з нами вечеряти!
Ой, спасибі Синку, за цю вечеринку.
Ой, дай мені, Синку, золотії ключі.
Треба рай і пекло та й поодмикати,
Праведнії душі та й повипускати.