Коштовний подарунок за чужий рахунок

Що може бути прозаїчніше, ніж таке ординарна інженерна споруда як сходи для з’єднання двох різних за висотою частин міста. Але Одеса не була б сама собою якби не перетворила її на шостий за привабливістю архітектурний об’єкт подібного типу в старенькій Європі зі званням найбільшої в Україні.

Дві сотні сходинок (зараз на вісім менше, бо частина закочені в асфальт Приморської вулиці), десяток різних за кількістю сходинок прольотів, гранітні обладунки радянських часів і цікавий оптичний ефект (знизу не видно міжпролітних майданчиків, зверху – звуження маршу), а за сухої статистикою цифр криються нерозгадані таємниці і загадкові легенди, які перетворюють Потьомкінські сходи на один з найвідоміших символів України та головну браму міста.

Читати далі »

Під захистом Цариці Небесної

Чотириста років жах періодичних навал кочівників шматував українську землю. Життя в постійному страху, адже татаро-монгольські, потім татаро-турецькі полчища могли з’явиться з-за обрію будь-якої хвилини і, спаливши і розчавивши усе на своєму шляху, зникнути в хмарі пилу з під копит своїх коней до наступного разу.

Так було і в 1675-ому – незліченні орди зі сходу на чолі з візиром Кара-Мустофою та Нуреддін-султаном спустошили землі Поділля і Волині, посіявши кров, горе і сльози. І слава переможного походу так і не була б затьмарена, якби на шляху одного з турецько-татарських загонів не трапилася Почаївська гора з монастирської обителлю на вершині.

Читати далі »

Перші кроки до вершини футбольного Олімпу

Загальновідомим є факт, що майбутній прославлений володар останнього Кубка UEFA і багаторазовий чемпіон України починав свій шлях під ім’ям «Стахановець», хоча мало кому відомо про декілька передуючих цій знаменній події місцях, протягом яких Шахтар існувала як «Гірники» і представляв Горлівку.

У весняному чемпіонаті союзу 1936 роки після десятирічного періоду періодичної опали футболу вперше була допущена команда українських гірників. У зв’язку із відсутністю на просторах молодий столиці Донбасу власних стадіону та клубу відповідного рівня, в терміновому порядку з горлівського «Динамо» із залученням кількох гравців з однойменного сталінського клубу був сформована нова команда під ім’ям «Гірники» з припискою в місті Сталіно, але приймаючою домашні матчі на горлівському стадіоні ім. Балицького.

Читати далі »

Українське коріння англійських королів

Генеалогія – цікава річ, яка часом підносить такі сюрпризи, що історикам доводиться переглядати свої встановленні століттями догми. Цьому чимало посприяв безжалісний жартівник-Хронос, у вихорі часу знищив більшу частину документальних свідчень. Саме тому хитросплетіння престоло-спадкових зв’язків помножених на родові імена та різні семантичні їхні трактування перетворюють дослідження на захоплюючий квест, де нагородою є діамант знання цілісної картини.

Спадкоємцю англійського престолу уессекської династії, Едуарду Вигнанцю, не поталанило народитися в страшний час данського вторгнення, а раптова смерть його молодого батька Едмунда II Залізнобокого (йому було лише двадцять шість) всього після шести місяців правління Англосаксонією та трьох виграних у окупантів битв фактично прославила хрест на його і так примарній перспективі зайняти британський престол, який захопив рідний дядько майбутньої київської княгині Ірини (Інгігерди), датський король Кнуд Великий.

Читати далі »

Хто він, львівський батяр

Батярство – не професія і не рід діяльності, це стиль життя за неписаними законами вулиці проти діючої влади, що народився з нізвідки і пішов у нікуди, щоб залишити по собі легенди в романтичному ореолі борців за справедливість. Хоча починалося все далеко не так піднесено-культурно на львівських околицях середини XIX століття…

Замарстинів, Кульпарків, Байки і звичайно ж Личаків були рідною домівкою, що породила їх з чорної прірви нетрів. Вони були «королями» львівських вулиць, вирішуючи кому жити в страху, а кому вільно весело гуляти. Дрібний грабіж, розгульне життя, бійки і компанія прекрасних дам були їхнім кредо, адже не дарма саме слово «батяр», яким вони самі себе гордовито називали з подачі невдалих австрійських копів, означає волоцюга, хуліган, гульвіса. Мало хто б хотіли зустрітися з одним з їх числа на безлюдній вулиці в темний час доби – справа могла обійтися від втраченого гаманця до серйозних травм в разі опору.

Читати далі »