Уславлений в боях хоробрий потомним козак, який майже один врятував головний форпост імперії Габсбургів, вшанований багатьма почестями та званнями, але вписаний на сторінки історії як перший віденський бариста — доля часом буває великою пустункою, а вже в контексті цього згадуються його військові доблесті і заслуги.
Мабуть саме народження в галичанських Кульчицях, які подарували світові трьох гетьманів (Петра Конашевич-Сагайдачного, Марка Жмайло-Кульчицького, Павла Бута) передрікало Юрію славетну військово-політичну кар’єру. Хоча через брак інформації про початковий етап його життя та безліч легенд-слухів існує декілька суперечливих версій навіть його походження — так згідно головної він був потомним православним козаком, за іншою — родовим поляком, до того із вільного королівського Самбору, за третьою — взагалі серб із Замбору.
Читати далі »
Емський царський указ Олександра ІІ від 1876 рік і новий наступ московської влади на Україну з метою знищення національної самоідентифікації через заборону використовувати мову в церкві, книгодрукуванні, музиці, обмежившись лише побутовою сферою. На короткий термін черговий підступний крок від “братушек” дезорганізував рух супротиву російський окупації, але не повністю та не надовго. Свідома частина суспільства тільки ще міцніше об’єдналася перед новою загрозою — українська боротьба тривала. Кмітливі українці, якщо заборонили голос та письмо, швидко оговталися і знайшли свій спосіб відповіді варварам з Мокшанських боліт, причому на самому найвищому рівні у самій цинічній формі.
Ілля Ріпин, якого московити весь час завзято називають росіянином під прізвищем Репин, до кінця життя підписувався своїм справжнім українським ім’ям через транслітну в сучасній мові “і”. А як же ж могло бути інакше, коли він, народжений на харківській Чугуївщині в сім’ї спадкових козаків чугуївського полку, все життя із своїми українськими друзями, зокрема Дмитром Яворницьким, переписувався виключно українською (доказові письма і зараз зберігаються в музейних архівах).
Читати далі »
Безкраїй український степ, що тягнеться до обрію на тисячу кілометрів із заходу на схід, з давніх-давен вабив людей обіцянням багатих пасовищ, чисельної дичини, а якщо добре постаратися — то і величезних врожаїв. Але на землі, яка так мало бачить опадів, влітку потерпає від спеки, взимку — від холоду та буревіїв, у ті давні часи вижити могли лише найсильніші та найсміливіші, хоча справжні імена тих давніх племен мабуть ніколи не будуть вписані на сторінки історії, по них залишилися лише археологічні знахідки чи географічні орієнтири, за якими вони і отримали свої назви.
Однією з перших визначених самостійних культур на території України історики називають середнестогівську (IV тис. до н.е.), за представниками якої закріпилося звання перших приручителів коней Східній Європі. Перші кінники, великий стан котрих знайдений під Кременчуком, із своїми довгими списами, простими луками та бойовими молотами являли грізну силу. На відміну від них плем’я вівчарів нижньомихайлівської культури, що заселяло Приазов’я та нижнє Придніпров’є, було абсолютно не войовничим.
Читати далі »