Не вся правда потрібна

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-01-2021

Саме так: «Нам не вся правда потрібна», – відреагував завкафедрою Федченко (у якого, до речі, у самого батько був закатований радянським режимом) на бажання, тоді ще студента, Леоніда Череватенко написати диплом по творчості Підмогильного, і це не дивлячись на те що сам представник українського «розстріляного відродження» на той час комуністичним режимом вже був реабілітований, але його творчість, як виявилось, – ні…

Він походив з простої незаможній сільської родини невеличкого селища на Дніпровщині в щасливому 1901-ому, але коштів на навчання сина в Першому катеринославському реальному училищі у батьків-таки вистачило (до речі – він його закінчив з відзнакою в 1918-ому). Останнє допомогло хлопцеві скласти вступні іспити до Катериносласького університету, але брак коштів, не дивлячись на підробіток репетиторством, так і не дав йому закінчити ані математичний, ані юридичний (куди він згодом відновився) курс.

Читати далі »

Українська школа чаклунів та магів

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-01-2021

Як кажуть давні легенди, десь на Черкащині серед лісової гущавини загублена заснована ще легендарним козаком Мамаєм українська школа чаклунства та магії «Яритник» (що означає чарівник). Ні, для пересічних громадян – то ліс як ліс знаний під назвою Чорний, а от для непростих людей – там і поле, і луки, і хатинки, і навіть церква…

Ось тільки побачити, а тим більше дістатися туди дано не всім – треба чи-то від природи мати магічні здібності, і тоді потойбічні сили допоможуть знайти шлях, мерехтливими вогниками виклавши його крізь гущавину та драговину (якщо новенький виявлявся зовсім юним, то хтось з старожилів Яритнику йшов повідомити рідних та просити їхнього благословіння на нявчання), або свого учня до школи приводив хтось з обізнаних, бо першого разу «навчений» нічого окрім лісу не бачив.

Читати далі »

Українська гостинність

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-01-2021

Десь на тонкій межі язичництва та християнства, коріння яким за давністю часів і не знайдеш, лежать українські традиції гостинності і зараз широко розповсюджені серед місцевих сімей (навряд чи до кого в гості зненацька не приходили друзі – родичі – чи просто знайомі). Вони, навіть, є невід’ємною офіційною частиною представницько-дипломатичного етикету від протоколу прийому вищих посадових осіб і до святкових заходів місцевого рівня.

Звичайна українська доброзичливість та заповідь від Христа «Любить ближнього свого як самого себе» забезпечували не тільки привітний прийом знайомим, а й хліб – дах над головою для будь-якого подорожнього від жебрака до святого отця (межа меж ними була завжди лише примарою), який постукав в двері. Хоча за неписаними правилами народного етикету без потреби гості намагалися не турбувати господарів в будні дні чи під час осінньо-весняних польових робіт. Змусити порушити їх могли лише невідкладні справи, та й то в такому випадку ритуал прийому максимально спрощувався, обмежуючись привітаннями з обов’язковим запрошенням до хати (на що чемний гість мав обов’язково переступити поріг, щоб показати свої добрі наміри).

Читати далі »

Маріупольські Деспоти

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-01-2021

Підприємливість та відкритість до нового століттями були одними з головних рис притаманних жителям Генуї, яких сама природа спонукала шукати щастя за тридев’ять земель, відгородивши від рідної Італії високими Апеннінами та постеливши оксамит Лігурійського моря під самі ноги. Тим більше, що українські простори були їм добре відомі – існуючи багатостолітні торговельні зв’язки з північним Причорномор’ям переривалися лишена нетривалий час під впливом історичних подій. Але родюча українська земля з працьовитими господарями та схожий клімат вабили до себе італійців.

В Маріуполі зразка ХІХ століття генуезці з’явилися десь в 1830-х, коли ситуація в колишньому Дикому Полі стабілізувалася і можна було без проблем вести комерцію. А торгувати тут було чим – безкраї луки ставали запашним золотом меду, а теплі азовські хвилі кишіли різноманітною рибою в тому числі коштовних червоних видів, але головна принада – століттями «гуляюча» земля давала надвисокі врожаї високоякісного зерна.

Читати далі »

Останній з могікан

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-01-2021

Він всю свою молодість ходив в улюбленцях долі, яка давала йому крила-обереги битися за рідну землю проти ворогів на перекір всього світу, зайнявши кругову оборону. Його любили свої, боялись та поважали чужі. Він – гідний представник сім’ї, де кожен вважав за честь служити Україні і довів це власним життям (його брати Ілярій та Ілько страчені поляками, всі члени родини були засуджені радянською владою, все майно батьків було конфісковано). Василь Кук – останній очільник Української повстанської армії (УПА).

На нього лягла відповідальність як на самого старшого, тому фактично всі його чотири брати вже йшли по його слідах. Василь став першим з сім’ї в рядах Організації українських націоналістів (ОУН), коли вступив до лав її Золочівського повітового проводу в 1932-ому. Але того ж року його, студента правничих студій Люблинського університету, польська поліція бездоказово арештувала лише за націоналістичну позицію із заключенням під вартою на цілих три місяці, другий арешт теж незабарився – наступного року його протримали за ґратами ще шість місяців і знов без жодних підстав.

Читати далі »

Водохреща чи Хрещенський святвечір

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-01-2021

Замикає довгу чергу зимових свят з розкішними застіллями, до яких українська сім’я готувалася фактично дві третини року, починаючи з Велекодня (консервація солодких компотів та варення розпочинало цей марафон). Хрещення Господня на річці Йордан, під час якого Ісус назвався сином Божим, за сучасним календарем припадає на 19 січня та широко святкується частиною православного та греко-католицького світу.

Раніше свято Богоявлення було приводом знов зібратися широким сімейним колом (вважалося що не можна в Хрещенський святвечір відбиватися від сім’ї) після дня посту, коли в небі засяє перша зірка ввечері 18 січня, за накритим пісними стравами столом (має бути непарна кількість). Царицею ж столу за традицією мала бути «голодна кутя», яку готували з пшениці чи ячменю із додаванням меду, товченого маку, волоських горіхів та родзинок чи зовсім без них. Вважалося доброю звісткою, якщо верх куті підходив, а якщо падав – до смерті в родині. Також в меню залежно від вибору господині могли бути присутні різновиди риби, вареники з капустою чи картоплею, гречані млинці на олії та узвар.

Читати далі »

Щедрий вечір або Маланка

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-01-2021

Щоб урізноманітнити час між щедрим Різдвом та пісним Водохрещам за давньою українською традицією приходить весела «Маланка» (або Щедрий вечір), яка припадає на день святого Василя Великого або «старий» Новий рік (в ніч з 13 на 14 січня). Переплетіння церковних та народних дохристиянських обрядів породило на світ гримучу суміш веселощів, які так урізноманітнить сіру буденність зими.

А починалося все звичайно ж з приготування розкішного столу, королевою якою була щедра кутя, як символ родючості та багатства. Приготована на узварі з відбірних цільних пшеничних зерен чи ячменю із додаванням вершкового масла або смальцю та різноманітних сухофруктів. Ще в різних регіонах України в святковому меню були і інші обов’язкові страви, які на святковому столі символізували Маланку: коровай чи кров’янка. Причому загальне меню не мало обмежень а ні в кількості, ані у виборі страв.

Читати далі »

Радянська ганьба 1920-ого

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-01-2021

Ідея Балто-Чорнорського союзу, яка останнім часом все частіше виникає на порядку денному західної Європи зовсім не нова – вона з’явилася на світ ще в 1918-ому з подачі голови Польської республіки Юзефа Пілсудського, який одним з перших усвідомив всю небезпеку насування більшовицького режиму (а реально – чергової реінкарнації московського імперського шовінізму під червоними прапорами), тому готовий був вступити у військовий альянс з Україною, що тільки-но почала відвойовувати свою незалежність, правда з умовою відмови союзника від претензій на Східну Галичину та Західну Волинь (поступитися власними державницькими амбіціями пан не збирався).

Керівництву Дієвої армії, яка станом на кінець 1919-ого була фактично в оточені ворожих військ (червоні на півночі, білі – на сході і півдні, на заході -поляки) плюс тиф, фактично нічого не лишалося як погодитися на принизливі умови Польщі. А поки тривало юридично-правове оформлення договору, 6 грудня того ж року українські вояки виступили в Перший зимовий похід під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка.

Читати далі »

Родом з молдовських пагорбів

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-01-2021

Коли простий джура на полі бою підставив свою спину «горбочком» під чобіт молдавського господаря Штефана Великого, то мабуть і не здогадувався, як одним вірнопідданицьким вчинком змінить долю свого роду і його пращури самі стануть правителями князівства, а також золотими літерами впишуть своє ім’я в українську історію, як один із найвидатніших меценатських родів.

А тоді… тоді він був лише блохою (саме це означало його прізвисько румунською), на яку не падало господареве око до моменту, коли кінь князя впав на полі битви, а свіжий – був зависокий для Штефана ІІІ. За цей щирий вчинок, який можливо врятував володареві життя, останній нагородив джуру маєтностями, титулом та новим прізвищем Мовила (рум. – «горбочок, пагорбок»).

Читати далі »

Мати героїв

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-01-2021

Її життя – уособлення долі української землі жахливого ХХ століття: кров, піт, сльози… і гордо піднята голова в непохитній вірі в тріумф справедливості у боротьбі за волю свого народу. Одному Богу було відомо скільки болю винесла душа, скільки мужності коштувало тримати удар за ударом, скільки сліз пролила на самоті ця тендітна україночка по своїх дітях. І ніхто не скаже за що пересічній селянці з львівського Красного випата така важка і разом з тим висока місія бути Матінкою Героїв.

Народжена в світле свято Срітення Господня (2 лютого 1888 року) Парасковія була однією з одинадцяти дітей заможної родини Федіра Постолюка та Софії Ласки-Постолюк. Духовний зв’язок її родини з рухом опору окупації почався ще з молодшого брата Оксентія, який в 1914-ому вступив до лав Січових Стрільців, а після відновлення української незалежності чотири роки по тому – Української Галицької армії.

Читати далі »