Ультрамаринові хвилі на жовтому тлі з криваво-червоними цятками – золото колосків безкраїх ланів з блакиттю волошок та червоні маки, наче символ одвічної української боротьби за свою землю, її дітей і їхнє майбутнє — хто, як не природа міг винайти краще спосіб нагадати всьому світу про Україну кольорами національного прапору з плямами крові на ньому? Нематеріальних пояснень чому ці квітки крокують життям поруч в народі завжди знаходили безліч, і всі вони оповиті тонким фльором романтики, як самої сутності людського буття.
Так з вуст в уста передається давня легенда про чудове народження у бездітної пари довгоочікуваної донечки, і такої прегарної, наче самі небеса почули заздалегідь придумане матінкою ім’я Любава. Летіли роки, краса дівчинки розквітала, здається, з кожною прожитою на цій землі хвилиною, зводячи з розуму всіх чоловіків в окрузі. Ось і вік кохання не забарився, а з ним і статний чорнобровий красень Василько з околиці.
Він так і залишився до мозку кісток українцем, хоча пів життя будував мости в далекому Казахстані. Можливо саме це дало змогу йому, будівельнику, а не історику за фахом з усіх боків подивитися на те, що являє собою ракова пухлина на кордоні між Європою та Азією під історичною назвою Московія, щоб за відсутності волі у професіоналів на аматорських засадах провести титанічну дослідницьку роботу справжньої історії цієї недокраїни, а не того вкрадено-вигаданого міфу, який тиражується та нав’язливо розповсюджується світом. Адже вся науково-дослідницька робота Володимира Білінського з історії Русі-України та Московського улусу Золотої Орди проходила під лозунгом: “Навіть сто разів повторена брехня не стане правдою”.
Долею йому судилося народитися на Хмельниччині в післяголодоморних міжвоєнних Дунаївцях зразка 1934 року, щоб з молоком матері увібрати в себе ту безкраю любов до рідної України, яку не змогли гасити всі довгі десятиліття життя на чужині.
Справжній Час, який наче купоном надтонкого шовку тисяч і тисяч людських доль покриває кожен камінчик мурованих стін, бруківку доріг, гілочку паркових дерев. Його неможливо відтворити навіть за всіх безкінечних можливостей всіх надсучасних технологій. Він поруч і ні де. Так і з Середньовічним Чортківом — офіційна історія відміряла йому лише півтисячоліття, але минулі його віки і віки відчуваються десь в глибині підсвідомості, хоч їх і не побачиш власнооч, бо той шовк часу проковзує крізь пальці, залишаючи по собі лише ніжний поцілунок душі.
Саме тому і передаються з вуст в уста поколіннями місцевих перекази про заснування Чорткова в прадавні часи, задовго до документальної згадки селища на цьому місці, і тим більше року надання Магдебурзького права, від якого веде свій відлік офіційна історія міста. А пов’язана поява першої людини на березі Серету з чорними подіями нашесть зі сходу, які раз-ураз спустошували Галицьке Поділля, бо крізь нього проходив сумнозвісний Чорний шлях.
Що таке людська воля проти голосу долі? – Ніщо, пил на черевиках історії.
Природа — найталановитіший маляр, який лише обраних бере собі в учні, щоб назавжди присвятити їхні души служінню в своєму храмі десь на межі світів, недоступному простим смертним. Ці надзвичайні люди, як яскраві комети, освітлюють магічними променями своєї творчості сіру буденність, щоб дати натхнення жити тим, хто не входить в це обране коло. Однією з таких яскравих українських зірок була і залишається Катерина Білокур.
Золото та срібло — одвічні супутники людства протягом всієї історії цивілізації, засіб всіх добрих справ, причина всіх бід. Ними століттями вимірюються рівень заможності країни, міста, роду, особистості, і актуальність їхня з часом ніц не змінилася, продовжуючи свою високу місію в третьому технологічному тисячолітті електронних грошей та безконтактних платежів. Адже економіка будь-якої країни світу продовжує ґрунтуватися на золото-валютному запасі, який зберігається в глибоких підземних, добре захищених банківських сейфах, до яких мають доступ лише обрані. Ототожнення всього багатства України міститься в єдиному слові “гривня”, національна валюта з глибокими історичним корінням.
На величезних прадавніх українських теренах в той час, коли більшості європейських країн взагалі ще не існувало на мапі світу, гривня виступала синонімом кількісного виміру добробуту, як вагова одиниці міри в розрахунках як між всередині суспільства, так і за його межами (основними торгівельними партнерами були країни Сходу).
Він був більшим українцем за багатьох народжених на цій благодатній землі, адже саме його невпинними турботами та завзятим натхненням з тліну віків на світ з’явилася правда про історичне минуло України-Русі, яку так намагалися поховати під завалами брехні московські окупанти та їхні європейські посіпаки. Чех за народженням, вчитель німецької за фахом та український історик за покликанням — Вікентій Хвойка.
Його шлях до археології не був близьким: родинний маєток в Семині на Ельбі, комерційне училище Хрудім, піший туризм в пошуках нових вражень центральною Європою, Злата Прага… і еміграція до Києва в двадцять шість (причиною останньої за однією версією була загроза шлюбу з не коханою, але заможною за домовленістю батьків, згідно іншої — палкі почуття до прекрасної доньки панів Олександрівських, які врешті-решт так і не набули офіційного статусу з-за важкої душевної хвороби нареченої, хоча тісний зв’язок та теплі відносини із її сім’єю залишилися).
Зелені свята на тонкій межі весни і літа, коли досягає свого апогею нестримне буйство квітнення, від різнокольорових барв якого в очах грають веселки, а від духмяності солодкого аромату – паморочиться голова, споконвіку в народному фольклорі огортає містичний ореол, який народився задовго до приходу християнства на українську землю і лише значно пізніше отримали свою календарну перев’язку до свята Трійці (П’ятидесятниці, День Зіслання Святого Духа).
Вони так і лишилися десь на межі офіційної релігії та українського родового язичництва зі своїм прикрашанням підлоги, вікон, покуття, образів, доріжок на подвір’ї запашними травами, особливо любистком, полином та м’ятою, як оберегом від нашестя злих духів. Хоча часова прив’язка свята з огляду на це так і лишається до кінця не визначеною: за однією версією вони співпадають з тижнем перед Троїцею, згідно другої — до них відносяться лише чотири останніх дні перед Клечальною неділею, за третьою — тиждень після Дня Зіслання Святого Духа, четвертою — продовжуються з четверга перед П’ятидесятницею по наступний четвер, а п’ятою — охоплюють обидва тижні.
Його світлини — фактично фотографічний літопис життя Лівобережної України протягом майже восьми десятиліть непростого ХХ сторіччя з його руйнівним катком двох світових воєн, трьома влаштованими Кремлем штучними Голодоморами та терором московсько-радянської окупації. Дивом це компрометуюче комуністичний світолад надбання Марко Залізняка взагалі вціліло в жорнах тоталітарно-репресивної машини країни рад…
Це точно був знак долі — в дванадцять прочитати на сторінках випадкової газети яскраве оголошення із закликом займатися фотографуванням. Простого селянського хлопчика з Донеччини зачарувала магія того нового паралельного світу, в якому майстер камери одним дотиком може перетворити чиєсь життя на історію.., а тут ще й розрекламована фантастична примара заробітку в сто карбованців!
Смарагдова ковдра з білою, виблискуючою в сонячних променях шовковою патиною так і манить пробігтися босоніж чи прилягти, щоб хоч на мить тілом відчути всю ніжність дотику цієї чарівності і розчинитися в її пухкій хмарині. Але ціна за цю мить раювання може бути надвисокою — життя до останньої краплинки, яке витече з тіла останньою бульбашкою повітря легенів, адже той оксамит — сама лише ряска з чорною трясовиною під тонким красивим малюнком зелено-квітучого килима (так званий чарус), який створив за українськими народним повір’ям задля заманювання в свої сіті підступний болотяник (він же ж багник, якщо його дідівщина була багата на торф, чи іржавник – на залізну руду).
Ця товста сліпа істота вся обплутана водоростями, равликами та риб’ячою лузгою, а може сивий дідуган з довгими жаб’ячими кінцівками та очима наввилупки, що цілими днями сидить в своєму кам’яному будиночку на дні болота, від нудьги серед суцільної всепоглинаючої тиші трясовині ні-ні, та й придумує собі розваги: то страшними стогоном чи несамовитим реготом, пронизливим пташиним галасом чи раптовим ревом лякаючи подорожніх, чи-то холодним подихом важких зітхань та свистом лопнутої бульбашки сковуючи душу кайданами паралізуючого жаху.
Барвиста історія країни сплетена з різнокольорових ниток подій, особистостей, мовних діалектів, традицій, звичаїв, обрядів… Деякі з них лише маленькою, ледь помітною цяточкою виблискують на її оксамиті, інші – складають саму її канву, в яку кожної миті додаються нові перлини, збагачуючи новими відтінками та красою. Адже історія пишеться кожної миті існування, бо історія – це і є народ. Саме тому і точаться такі запеклі бої в історичних колах за право якнайдавнішого датування точки відліку існування будь-якої країни, як доказ шляхетності її походження та права на існування закріплене історичним контекстом.
Відлік історії України традиційно відраховується з моменту появи на мапі світу Києва, як столиці незалежної суверенної держави. Ось тільки питання в тому, що вік красеня на дніпровських пагорбах і досі, після двох століть ретельного вивчення наявних артефактів та документальних згадок, так достеменно і не визначений остаточно.