Спочатку (остання чверть XIV століття) в якості герба Мукачево було офіційно прийнято зображення покровителя міста – святого Мартіна в єпископському вбранні, благословляючого його жителів з посохом у руці.
Уже в XIX столітті столітті мукачівський герб прикрасила сцена, завдяки якій Мартін був зарахований до лику святих — несучи (з волі батька) службу офіцера в Галлії, одного разу холодною зимою він розділив свій плащ з оголеним жебракам – на срібному тлі римський воїн-легіонер верхи на білому коні відсікає частину свого пурпурного плаща для уклінного страждальця.
Завдяки втручанню ЮНЕСКО повернеться із забуття другий за величиною український музей під відкритим небом – Шевченківський гай. Адже у держави, історію якого зберігають експонати, коштів на їх утримання, як завжди, не вистачає.
Культурну спадщину України готові підтримувати як сусідні держави, історія яких тісно переплетена з вітчизняною, так і інші країни, зовсім не пов’язані з нею, але які з болем у серці спостерігають за загибеллю унікальних пам’яток архітектури та побуту. В даному конкретному випадку кошти на відновлення та реставрацію експозиції Шевченківського гаю виділила Норвегія.
Місто над річкою, що носить її назву, але зовсім не ім’я її мешканців – більшість дослідників сходяться на думці, що назва річки Уж зовсім не пов’язана з однойменним видом плазунів.
А ось трактування походження слова Унгвар (так до Першої світової називалось місто над Ужем) різняться. Ні, не все слово, а лише його першої частини – «унг». Адже визначити що таке «вар» досить просто, варто лише заглянути в угорський словник і дізнатися, що «вар» означає «замок», «фортеця».
Одеса, душа якої загубилася десь у підворіттях звивистих вуличок, а відчуття іскрометного гумору і тонкої іронії навіть через роки змушують посміхнуться тих, хто хоч раз побував тут. Саме їй – перлині біля моря – судилося стати колискою цілої плеяди літераторів, поетів, письменників, гумористів… з малих років уражених хворобою під назвою «Одеса».
Звичайний «довгов’язий одеський підліток, кудлатий, в подертих штанях, вічно голодний, в худих черевиках, з чорною пов’язкою на лобі» хіба можна вгадати, що через десяток років його заарештують за «образу його величності» у видаваному їм сатиричному журналі «Сигнал».
Покоїться в храмових стінах – чи це не велика честь, якої удостоювалися лише самі знатні й імениті громадяни міста, що мали незаперечні заслуги перед церквою?
У загальній складності при розкопках на території Свято-Успенського собору Полтави було виявлено дев’яносто індивідуальних та колективних поховань, а також сім кам’яних склепів. Згідно з дослідженнями почесні громадяни були поховані безпосередньо під храмом, а священнослужителі його – навколо своєї обителі.
І раптом, од диво! Розпалені переслідуванням мисливці завмирають від пориву вітру, що охолонув їх запал. Перед братами-князями Коріатовичами розступився густий ліс і під ногами зяє прірва з блакитною стрічкою річки Смотрич, що убігає в далечінь. А олень розтанув в кришталевому повітрі, не залишивши й сліду.
Червень 1475 – місяць, який Крим запам’ятав назавжди.
Воістину чорним став для півострова день падіння однієї з найбільш неприступних його фортець – Солдайї. Останні рубежі генуезців були здані під нещадним натиском турецьких завойовників.