Таїнство народження

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-08-2021

Таїнство народження українського немовляти починалося ще з символізму підготовчих обрядів весілля, де головну роль відігравало пшеничне зерно у всіх своїх іпостасях, як символ родючості та продовження роду. Саме тому інколи першу шлюбну ніч молодята проводили саме на необмолочених снопах.

З прадавніх часів, коли вагітність носила більш містично-сакральний зміст, як хранителька та вмістилище нового життя жінка, піднімалася уособлюючись над суспільством задля принесення в цей світ здорового, красивого та щасливого нащадка. Саме тому в цей період їй намагалися не відмовляти в маленьких та великих проханнях, задовольняти її примхи та оберігати від всього потворного, жахливого та просто недоброго, щоб побачене не передалося майбутній дитині. Вважалося, що чим щасливіша майбутня матуся і чим більше прекрасних речей її оточують, тим здоровішим і гарнішим народиться немовлятко.

Читати далі »

Буковинська кава

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-08-2021

Беззаперечно кавовою столицею України вважається місто Лева, де потопаючих в квітах кав’ярень без ліку, де густим ароматом кави просочений кожний куточок старого центру, де без філіжанки не мислимий жоден світанок… Львів та кава – то в українському сьогоденні синоніми, які задають ритм життя.

Але знаходяться сміливці, які, спираючись на історичні знахідки, наважуються оскаржувати цей кав’ярний статус та першість галичанської столиці в розповсюдженні цього вишуканого напою теренами країни. Так, покладаючись на знайдені під час досліджень передмість Хотинської фортеці турецькі та китайські піали для гарячих напоїв з відповідними клеймами виробників, які були полишені армією султан Магомет ІІ після невдалої облоги 1476 року, українські історики (зокрема доктора історичних наук Сергія Пивоварова) запевняють у споживанні кави на Буковині ще в далекі часи, які відстоять від офіційної дати появи першої львівської кав’ярні кондитера Яківа Леваковського в 1802 році на три з чвертю століття.

Читати далі »

Луцька принцеса Сіаму. Катерина Десницька

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-08-2021

Доля, яка подарувала їй щастя народитися в дружній заможній сім’ї судді Луцького окружного суду, дуже рано змусила дівчинку вивчити урок життєвої боротьби від своєї матусі, яка після смерті її батька, Івана Степановича Десницького, з дев’ятьма дітьми на руках (з них п’ятеро прийманих від першого шлюбу чоловіка, а наймолодшій, Катерині, тоді ледь виповнилося два) показала приклад гідного життя – Марія Михайлівна продала всі свої волинські маєтки, щоб вистачило на переїзд до Києва, оплату гарної столичної освіти для дітей та безбідне життя.

Всіх дітей Мария Десницька прилаштувала в кращі київські навчальні заклади: старші навчалися в Київському університеті, молодші – гімназії, а Катерина в дванадцять вступила до Фундуклеївської жіночої. Ось тільки коли дівчині було лише шістнадцять, її мати теж померла. Довчившись, вона поїхала до Петербургу до брата Івана, а жила – у хрещеної матері, Надії Дмитрової.

Читати далі »

Страшна математика геноциду

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-08-2021

Три голодомори, репресії та війна влаштовані окупаційною радянською владою на захоплених із зброєю в руках українських землях стали справжнім геноцидом задля ламання духу опору та знищення цілої нації прийшло без будь-якої помітної реакції світової спільноти, бо її цілком влаштовувала повноводна ріка золота українських полів, яку червоні під дулами своїх вірних псів режиму відбирали до останнього колоска у українських селян, прирікаючи останніх на голодну смерть, та за безцінь продавали за кордон.

А тим часом кількість голодуючих під час першого штучного голодомору 1921 – 1923 років сягнула страшної цифри в вісім мільйонів людей, з них пів мільйони – померло. Адже кривавий кат Ленін ще в травні 1921-ого підписав телеграму з вказівками своїм місцевим призначенням про вилучення у українських селян та відправку мільйона пудів зерна до центральних регіонів Московії, а ще була діюча з 1917-ого програма «продразверстки», згідно якої окуповані мали годувати армію окупанта.

Читати далі »

Крилатий чотар. Онуфрій Цабанюк

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-07-2021

Міжвоєнна франківська Ворохта, знана як один з наймальовничіших карпатських курортів, за Версальським мирним договором опинилася під владою Польської республіки. Щасливе дитинство серед чарівної краси оксамиту смерек та кришталю гірських річок. Онуфрію Цабанюку пощастило народитися (28 травня 1924 року) та вирости в мирний час.

А потім почався жах найкривавішої в новітній історії Другої світової: радянська окупація 1939-ого, німецька – два роки потому, вивезення на примусові роботи під Штуттгартом, український переселенський табір в Авгсбурзі… – там для нього закінчилася війна, але для України вона продовжилася другою радянською окупацією. Саме тому молодик вирішив не повертатися до рідної Ворохти, його шлях лежав на захід якомога далі від червоного скаженого люмпену.

Читати далі »

Чур мене, Чур

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-07-2021

Онук великого Сварога, творця всього сущого на Землі, кому як не йому було стати головним захисником войовничих воїнів добра і світла, аріїв? Саме йому, Чуру, належала честь справедливого розподілу територій між народами, тому його дерев’яні фігури встановлювали на кордонах слов’янських земель та палісадів, як підтвердження волі вищого божества та магічного захисту від нечистого. Для здобуття прихильності Небес до ідолів приносили щедрі дарунки колоссям пшениці, медом, молоком та фруктами.

Прадавні слов’яни так вірили в силу захисту Чура недоторканості особистих кордонів, що його уособлення в якості дерев’яної фігурки було ледь не в кожній хаті. Причому ставили її зазвичай центрі стола, який сам був центром організації кімнатного простору, щоб захист рівномірно розповсюджувався на всі боки господарства.

Читати далі »

Одяг запорізьких козаків

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-07-2021

В загальноприйнятому розумінні уніформу із знаками розрізняння українські-воїни козаки прийняли, як частину військової культури, лише під час першої Української народної республіки. А до того перелік елементів екіпірування був чисто номінальним і обмежувався лише загальноприйнятим переліком предметів одягу, який мав в наявності кожний поважаючий себе воїн, але це була лише його особиста турбота.

Так зазвичай в гардероб козака входили такі необхідні речі як: шапка, сорочки, жупан, плащ, кожух, шароварів, пояс, панчохи чи гетри (літні льняні та зимові вовняні), білизна та рукавиці-варегі, матеріал та якість виготовлення яких залежали від статків та положення власника. Взуттям їм зазвичай служили чоботи без підборів зі шкіри м’якої вичинки червоного кольору.

Читати далі »