Яблуко розбрату, за яке схрестили свої мечі один з найзаможніших місцевих комерсантів та вінницька влада, щоб битися до перемоги заради «бель вью» та насолоди душі.
Цегляна еклектика, як наочне втілення прав на володіння в красивій обгортці зеленого шовку високого берега Південного Бугу, яку не змогли похитнути дві світових війни та сім десятиліть радянської байдужости поруч із безвідповідальністю.
Вінець величі дорадянського вінницького добробуту зосереджений в грандіозній споруді храму муз, як корона на чолі стародавнього українського міста-осередку культури та просвіти.
Вся майстерність і талант одного архітектора втілені в одній будівлі, що переживе час, як символ великої поваги і довіри суспільства в необмеженості польоту фантазії та фінансових витрат.
Самобутня унікальна архітектурна перлина міської забудови пам’ятна в хатніх клопотах пересічних вінничан, яке так відрізняється від нарочито-ділового вбрання сучасності.
Маленька частина великої імперії однієї сім’ї вінницьких магнатів-готельєрів, бізнес яких охоплював всю дозвільну сферу візитерів від проживання до розваг, перебудована в стилі начала епох.
Стара архітектурна перлина, яка серед гомону сучасного сьогодення якорем стабільності зберігає пам’ять про іншу Вінницю, вулицями якої прямували карети під зазивні оклики продавців та шурхіт довгих спідниць вельможних пані, які чинно здійснювали променад зі своїми красенями-кавалерами.
Домінанта старого Середмістя, яка пережила різні часи і багатьох своїх господарів, щоб залишатися завжди актуальною в нагадуванні про майстерність одного зодчого, ім’я якого давно стер бешкетник-час.
Гідротехнічна споруда, яку доля та людська уява перетворили на святині стіни, загорнуті в м’яку зелену ковдру парку Бригантина колишнього Замостя біля самого крайцю блакитної стрічки ріки.
Невеличка споруда перетворена до невпізнання на світанку нового тисячоліття, як символ переродження заради вищої мети.
Залишки колишньої пишної зеленої краси гідної королів та імператриць, скореної безжальною рукою природи, яка не любить людського втручання в свої володіння і наполегливо стирає всі його сліди крок за кроком.
Куточок тиші і спокою серед гомону та божевілля сучасного життя, в якому так замало місця для відпочинку та лагоди у мирі із всесвітом та самим собою.
Фамільний комплекс з кам’яним серцем палацу-фортеці серед шепіту зеленої розкоші колись прекрасного парку під кришталеві відблиски легкої брижі ставу.
Пам’ятник архітектури, поставлений на благо служіння вінницькому суспільству, що зберегло йому життя за байдужості окупаційної радянської влади та не дало зникнути історії маленького селища написану на його стінах невидимими чорнилами.
Місце зародження найгуманнішої сфери сучасного такого жорстокого та непередбачуваного суспільства, як вічний пам’ятник одній людині з великим серцем.
Затишна давня садиба на півдні сучасного метушливого міста, де здається, що час зупинився в прекрасну епоху творення та добра і не було всіх тих жахіть ХХ століття, через які пройшла Україна, щоб отримати свою незалежність.
Гостроконечний капюшон, груба мотузка та борода. Їх місія – нести добро і світло. Храм їх – притулок для найбідніших і знедолених. Саме таким створювався католицький орден капуцинів сімсот років тому.
А храм їх у Вінниці і зараз, пройшовши через всі труднощі лихоліть, крізь гоніння і атеїзм свято несе свої заповіді на хресті віри, надії і любові.
Готель «Савой» – розкіш і вишуканість у ненав’язливому антуражі оксамиту крісел і парчі завіс, кришталевого блиску люстр і білизни мармуру статуй тисячу разів відображених у сяйві венеціанського дзеркала в ажурною рамі… Але це в минулому.
Залишилася лише барокова вишуканість зовнішніх фасадів у біло-блакитному муарі, та пам’ять про минулу велич, відображена в сумних очах янголів.