Історія

Ідея вільного судноплавства по Дніпру займала розуми самодержців всеросійських ще з часів Пера I (1672 — 1725), який взагалі мав до флоту великий інтерес. Навіть були зроблені певні кроки: з Англії був запрошений досвідчений інженер Джон Перрі (1670 – 1733), який провів попередні вишукувальні роботи, але запропонований ним царю проект був відкинутий у зв’язку з високою собівартістю.

Наступна спроба була зроблена вже при Катерині II (1729 – 1796) французьким інженером Француа де Волланом (1752 – 1818), який розробив систему шлюзів, що забезпечили вільне судноплавство по великій українській річці аж до Чорного моря, але натрапивши на одвічні російські хабарництво і лінь проект, що вже почав втілюватися в життя, був зупинений і забутий.

Потім будуть ще спроби здешевити переміщення вантажів за коштами річкового судноплавства загальним числом дванадцять, але втілиться в життя царська мрія лише після падіння Російської імперії і запанування на Дніпровських порогах нової комуністичної влади, яка з витратами і людськими ресурсами рахувалася мало.

Так вже через чотири роки після остаточного встановлення радянської влади на українській землі був підготовлений проект грандіозного будівництва комплексу гідроелектростанції з трикамерним шлюзом на Дніпрі. Для чого в 1925-му до Запоріжжя прибула комісія з самим Львом Троцьким (1879 – 1940) на чолі… але зрушила з мертвої точки справа лише через два роки. Відрапортувати про початок будівництва поспішили всі центральні газети країни рад, захлинаючись обговорювали деталі безпрецедентного проекту, а тим часом будівництво ДніпроГЕС лише починалося.

Колосальне будівництво було тріумфально закінчено 10 жовтня 1932 року в день народження свого творця Олександра Васильовича Вінтера (1878 – 1958), який за підтримки американської консультаційної групи Купера зробив мрію реальністю. Трикамерний запорізький шлюз був введений в експлуатацію 28 травня 1934 року разом з річковим портом проходом судна «Софія Перовська»; і низка судів і барж ланцюгом потягнулася там, де нещодавно вирували води Дніпровських порогів.

Однак, Друга світова, яка ступила на цю землю в 1941-му принесла з собою забуття генію людської думки – 18 серпеня при відступі радянськими військами разом з трьома тисячами біженців Олександрівська гребля була підірвана, в наслідок чого рівень у верхньому б’єфі знизився і унеможливив судноплавство.

Шлюзи стояли сухими аж до закінчення відновлювальних робіт після завершення бойових дій 8 червня 1944 року, хоча електростанція і була частково відновлена під час окупації, але потім знов підірвана на цей раз вже відступаючими німцями.

Наростаючий з кожним роком суднопотік (перед шлюзом шикувалися великі черги) і збільшення розмірів кораблів (клас річка-море – 118м) наприкінці 1960-х поставили перед керівництвом Головного управління річкового флоту при Раді Міністрів УРСР питання про спорудження більшого судноплавного каналу.

Будівництво та пуск в експлуатацію Нового запорорізького шлюзу відбулося напередодні святкування шістдесят третьої річниці революції 1917 року (5 листопада 1980-го). З тих пір питання про зупинку на ремонт старої транспортної судноплавної артерії був лише питанням часу.

6 вересня 1993 року запорізький шлюз, що вірою і правдою прослужив майже шість десятиліть ділу судноплавства на Дніпрі, нарешті був закритий на капітальний ремонт. Через шість років були зняті його вхідні ворота, які замінили шандори і… нічого. Роботи так і не були відновлені до сьогоднішнього дня. Лише дві вежі-щогли нині з надією дивляться в майбутнє і нагадують про те, що колись було жвавим річковим шляхом.

Архітектура

Конструкція старого каналу, проритого в мисі лівого берега Дніпра вище Хортиці, проста: складається з трьох камер доваженою сто метрів кожна з поступово знижувальним рівнем і аванпортом в верхньому б’єфі, загальний період шлюзування по яких становить близько однієї години. Для зручності навігації і швартування при вході в шлюз з нижнього б’єфу західна підпірна стіна прикрашена арковим портиком.

Пункт управління старим шлюзом розташований в двох симетричних триповерхових вежах, споруджених у стилі сталінського ампіру, вершину яких вінчають восьмигранні ротонди під шатровим дахом, а верхній ярус периметрально оперізують відкриті балюстради.

Додаткова інформація

Місце знаходження: Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, гребля ДніпроГЕС (лівий берег).

Посилання

• Історичні факти. Місто за порогами Дніпра

Як дістатися

По трасах Е105 (Харків – Запоріжжя – Мелітополь – Чонгар – Сімферополь) / Н08 (Дніпропетровськ – Запоріжжя) / Н23 (Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя) / р37 (Бердянськ – Запоріжжя) / Т08 03 (Маріуполь – Запоріжжя). У місті прямувати головною (Космічна – Леніна – Гребельна – Каширське шосе) до Олександрівської греблі. Старий шлюз розташовується між новим каналом і естакадою ДніпроГЕС.

У Запоріжжі їхати громадським транспортом, що прямує уздовж пр. Леніна до центральної площі Запоріжжя / зупинки «ДніпроГЕС», а потім пішки – по естакаді до Старого шлюзу.