Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває;
Мати сина виганяє:
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!» —
«Мене, мати, мене, мати,
Орда знає —
В чистім полі об’їжджає,
В чистім полі об’їжджає». —
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе ляхи візьмуть,
Нехай тебе ляхи візьмуть!» —
«Мене, мати, мене, мати,
Ляхи знають -
Пивом-медом напувають,
Пивом-медом напувають». -
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене -
Нехай тебе турчин візьме,
Нехай тебе турчин візьме!» -
«Мене, мати, мене, мати,
Турчин знає -
Сріблом-златом наділяє
Сріблом-златом наділяє». -
«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене -
Нехай тебе москаль візьме,
Нехай тебе москаль візьме!» -
«Піду, мати! Піду, мати!
Москаль мене добре знає -
Давно уже підмовляє,
Давно мене підмовляє.
У москаля, у москаля
Добре жити:
Будем татар-турків бити,
Будем татар-турків бити!»
Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Мати сина призиває:
«Вернись, синку, вернись, синку,
Додомоньку -
Змию тобі головоньку,
Змию тобі головоньку!» -
«Мене, нене, мене, нене,
Змиють дощі,
А розчешуть густі терни,
А висушать буйні вітри!»
Гомін, гомін, гомін по діброві
Пісня вважається однією з найперших пісень козацької доби, адже згадки про неї зустрічаються в історичних джерелах ще з XVI століття. Сама її суть відбиває той історичний контекст, який став підґрунтям її появи, адже протягом XVI–XVII століть Україна була постійним епіцентром безкінечних воєн між Польщею, Туреччиною та Московією за право називати цю благодатну землю своєю.
От тільки нескорений дух, який століттями накопичував силу після руйнівного нашестя східняків нарешті почав прокидатися. І постала на безкраїх просторах Дикого Поля козацька вольниця Матінки-Січи, щоб не дати остаточно згаснути вогнику української душі. З усіх віддалених куточків в ніжній течії Дніпра, полишивши рідний дім та родину, стікалися тих, кому воля була дорожча за м’яку постіль, хто ціною власного життя готовий був боронити свою землю від будь-якого ворога.
Символічний розрив з родиною («смерть» для колишнього цивільного життя – своєрідна ініціація ритуальним «виганянням» матері) і народження нової соціальної ідентичності – вільного козака-захисника передане в українській народній пісні за допомогою діалогу матері-сина в антуражі похмуро-туманного пейзажу, як емоційного забарвника тривоги перед обличчям невизначеності майбутнього.