Вареники - символ місяця

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-10-2020

Вселенське світило, яке дає життя всьому сущому на землі, та його бліда тінь, від якої залежать припливи та відпливи життєвої енергії людей, рослин, океанів – два символи земного всесвіту, дві сторони одного Янусу діаметрально протилежні боки одного цілого: млинці – символ сонця та вареники – місяця. І хоча коріння останніх губляться десь на сході – чи-то в Китаї («цзяо-цзи»), чи-то в Туреччині («дюш-вара») - кожна європейська нація вважає вареники під різними назвами невід’ємною частиною своєї національної кухні.

В Україні ж їхня офіційна історія починається десь з ХІІІ століття (імовірно їх принесли на лезах своїх мечів татар-монгольські руйнівники), а неофіційна – відноситься до християнських часів трипілля. Сліди переплетеності культур досі зберігаються в дитячій лічилці «Еники Беники їли вареники. Еники Беники бумс», яку філологи вважають перекладом з путунхуає древньої шаманської мантри для відкриття третього ока.

Читати далі »

Українська Мадонна

Опубліковано Вікторія Шовчко 25-10-2020

Цей портрет тендітної красуні з довгим темним волоссям на стіні Вінницького художнього музею, не дивлячись на домінування чорної гамми, заворожує своєю глибиною чи-то дівочих печальних очей, чи-то вишуканою скромністю постаті в темній сукні з білим мереживом комірця та манжетів. Недивно що Ізабеллу продовжували пристрасно любити та пам’ятати і після трагічної смерті в восемнадцать.

Народжена у фамільній резиденції Високо-Литовськ (нині містечко Високе Берестейської області Білорусі) через рік після свого старшого брата Якуба-Ксаверія-Олександра в щасливому шлюбі Марії Констанции Сапегі та Станіслава Потоцького вона була промінцем щастя для свого сорокарічного татуся та улюбленицею обох гілок могутніх магнатських родів батьків.

Читати далі »

Ати-бати, йшли солдати

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-10-2020

Цей фільм став другою після культового «В бій ідуть одні старі» і останньою самостійною режисерською роботою української легенди і звичайної людини на ім’я Леонід Биков, якого знала і любила вся країна, а жив він як і всі інші «прості смертні» в звичайній багатоповерхівці на київського Лівобережжя Туманяна 8 на десятому поверсі – влітку рятувався від нічної задухи на балконі, взимку – одягав дві кофти від холоду.

Перш ніж потрапити до рук митця сценарій фільму «Ати-бати, йшли солдати» спіткав тернистий шлях (жахлива рецензія одного радянських літературних грандів на одноіменну повість Бориса Васиьєва, спалення всіх примірників), кінець якого міг бути геть іншим, якби не Кирило Раппопорт – драматург та сценарист останній примірник рукопису витяг фактично зі сміттєвого відра, щоб разом з автором адаптував для знімального майданчика сюжет, в основі якого лежав танковий бій під Харковом на початку березня 1943-ого і всі герої якої покояться в братській могили села Таранівка.

Читати далі »

Помста - блюдо, що подають холодним

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-10-2020

Ця історія почалася зі страшної події в житті юнака, який сам себе в збережених документах називає Семерієм, а широкому колу українців більш відомий як Северин Наливайко – смерть батька після побиття шляхтичем Марціном Калиновським, приводом чого стало від’єм волею польського короля подільської землі української боярської сім’ї Наливайко та дарування їх польському магнату. Жалоби королю на безчинство та відібраний батьківський спадок не допомогли – польська шляхта наприкінці XVI століття активно розбудовувала свої маєтки за рахунок земель українського боярства.

За малолітства Семерія забрав до себе старший брат Дем’ян – духівник князя Острозького. Саме це зіграло в долі юнака ключову роль, адже окрім навчання в академії основним його зайняттям стало козакування проти татар. Помітивши не абиякі військові здібності Семерія, князь Костянтин Василь запропонував йому місце у власній дружині.

Читати далі »

Сонячний художник

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-10-2020

Кров – не водиця, хоча любов до батьківщини у кожного своя – хтось захищає її із зброєю в руках, а у когось пензель яскравими барвами кладе на полотно мазок за мазком всю її пристрасть. Так, Сергій Васильківський народився в старовинному українському козацькому роді, де дід був чумаком, а батько – писарем в Ізюмі. Його душа з дитинства тяглася до прекрасного, живлена мелодійними співами матусі, барвистими байками діда та мальовничою природою навкруги.

Потяг до прекрасного знайшов більше шляхів для реалізації з переїздом сім’ї семирічного хлопчика до столиці Слобожанщини, де батько отримав посаду у відомстві державних зборів та придбав будинок на Москальовці. Саме там, в харківській класичної гімназії, Сергію пощастило стріти першого кращого друга Петра Левченка, отримати перші серйозні навички малювання від учня самого Брюлова, Дмитра Безперчого, розвинути свої навички гри на кобзі та вперше закохатися в доньку свого учителя, Софью Безперчу.

Читати далі »

Розанна Молдавська

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-10-2020

З-за неї дві країни східної Європи опинилися на межі масштабної війни, адже шлейф шанувальників, які мріяли покласти до її ніг свої душу, серце, титул та чималі статки, складався з таких видатних персон свого часу як коронний гетьман Марцін Калиноський, кременецький староста Петро Потоцький та спадкоємиць Семиграддя. І не дарма – донька молдовського правителя Василя Лупула Розанна окрім зовнішньої краси ще була високоосвіченою пані – чотири мови (волоська, українська, турецька, грецька) і зараз не всім підкоряються.

Добре розуміючи всю цінність діаманту, який поклала до його рук сама доля, молдовський господар довго вагався між претендентами на руку Розанни. Але в кінцевому підсумк рішення приймав вже не він – на початку 1650 року Богдан Хмельницький почав планування молдовського походу, і задля уникнення втягування в озброєне протистояння із значними силами козацького війська при доволі слабких власних позиціях всередині країни, що спричинили міжусобиці, Лупул влітку прислав до Чигирина своїх посланців з пропозицією про шлюб Розанни та старшого сина Хмельницького Тимоша (хоч і не вважав українського гетьмана собі рівним).

Читати далі »

Київська сива старовина

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-10-2020

На пожовклих сторінках історії ця чи-то легенда, чи-то билина вперше з’явилась в 1039-ому, вписана рукою одного з літописців та двічі редагована за Ярослава Мудрого. Саме її передрук зараз фігурує у всіх шкільних підручниках та чисельних гідах столицею України. Тому кожний українець знає, що сивий Київ заснували три брати – Кий, Щек та Хорів, а з ними і сестра їхня Либідь, пам’ятник яким зараз прикрашає високий Дніпровський пагорб. Причому московські хроністи задля наближення віку стольного граду до умовної появи свого каганату Золотої орди століттями намагалися нав’язати думку, про 854-й, як рік заснування української столиці, в той час як європейські хроністи вважають її на кілька століть старшою, називаючи 482-й (згідно не збережених документів).

Фортечні укріплення Києва, який за легендою отримав ім’я старшого з братів, з часів Володимира Великого (а можливо і раніше) розташовувалися в периметрі трьох пагорбів – Старокиївської гори (Києвиці), Щековиці та Хоревиці, причому місце знаходження двох перших визначено доволі точно. Щековиця – це так звана «Олегова могила» з розташованим навпроти через вулицю Глубочицьку Кудрявським плато, а Києвицю звали гору поруч із Софійським та Михайлівськими соборами, раніше окреслену глибокими ярами, які були засипані наприкінці XVIII століття, тому зараз вона не є ізольованим останцем.

Читати далі »

Весільні прикмети

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-10-2020

Найпершим, а від того найважливішим та найкоштовнішим, обрядом в дорослому житті української молоді споконвіку було весілля. Саме тому кожній його деталі приділялося так багато уваги, щоб шлюб був щасливим на все життя, а містика священнодійства спонукала шукати в кожній деталі пророцтво на майбутнє. Український народний фольклор лишив так багато повір’їв та забобонів пов’язаних з кожним етапом цього важливого життєвого кроку, що всі їх і не перелічиш.

А починалося все ще з непарної кількості сватів (старост) на сватанні та їхня обов’язкова одруженність – виконання обох умов віщувало щасливе завершення місії, особливої кармічної ваги якій додавала палиця посланців (дохристиянський фалічний символ, що існував у міфології поза солярним культом) – в народі казали: «Все –стріла полетіла».

Читати далі »

Засновник супрематизму

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-10-2020

Ну якою ще могла вирости дитина в сім’ї, де татко працював на технологічному цукровому виробництві серед станків та агрегатів, а сім’я багато переїжджала, даючи хлопцеві об’ємне бачення світу через призму великих та маленьких українських сіл та містечок. До того ж Северин Малєвич, який походив з польської родини, був доволі атеїстичною по мірках останньої чверті ХІХ століття людиною – відвідував і костели, і православні церкви, а задля розваги на вечорниці запрошував в гості водночас і попа, і ксьондза.

Син Казимир ж з дитинства закохався в український народний живопис, відлуння якого чітко простежуються в його роботах періоду дитинства та навчання в Київській художній школі 1890-х. Сам він вважав себе українцем і розмовляв мовою, про що неодноразово офіційно заявляв навіть попри вплив урбаністичної Московії під час навчання в училищі живопису, скульптури і архітектури та в студії Рерберга.

Читати далі »

Такий собі чумак

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-10-2020

В українському селі вони були найзаможнішими, особливо шанованими та впливовими, але за цим стояли піт, кров та залізна воля – чумаки мирні воїни українських степів. Фактично собі в науку чумаки брали лише найміцнішим духом і тілом, найспритніших розумом та руками, найчесніші серцем та справами, тому що такі великі гроші спочатку треба було заробити та повернутися живим. Недарма ж етимологія слова «чумак» за різними трактуваннями означала візник (татарська), булава (турецька), силач (уйгурська), але поміж самих представників цієї професії її назву пов’язували із страшною хворобою, яку вони іноді привозили зі своїх далеких подорожей.

Важкий шлях через безкраї степи українського півдня, де небезпеки було хоч відбавляй – від злодіїв ласих до легкої наживи (ханська охорона супроводжувала лише частину шляху) до різноманітних плазунів різного ступеню отруйності. А ще сонце, пекельні промені якого випалювали вщент все живе на багато сотень кілометрів, пилові вихори з унеможливленням дихати та безводдя (криниці в чистому полі довго не трималися і першими знищувалися чи труїлися кочівниками, а річки знаходилися на великій відстані одна від одної).

Читати далі »