Сто тисяч багато це чи мало? Все залежить від куту зору та одиниці виміру.
Сто тисяч людських доль – це жахлива цифра, яку відмовляється сприймати розум, бо за кожною одиницею не тільки плоть і кров, за нею життєвий шлях з досягненнями, вчинками, зв’язками, зустрічами, розлуками минулого та мрії-сподівання майбутнього, майбутнього право на яке для мільйонів українців безжальною рукою знищили кати московських окупантів тільки за те, що вони були вільні душею, непідкоренні тілом.
Символ і гордість московської олімпіади 1980 року – олімпійський Мішка, яким так захоплювалася вся країна балалаєк та кокошників, адже образ їхнього національного символу, нахабного кровожерливого ведмедя, рукою московського художника Віктора Чижикова перетворився на симпатичне миролюбне звірятко з різнокольоровим перезом в кольорах континентів та п’ятьма переплетеними золотими кільцями у вигляді пряжки. Ось тільки облагороджена личина аж не скільки не змінила сутності, його історія стала справжнім ототожненням країни, яку він представляв…
Все починалося доволі гарно – підготовка в ейфорії передчуття великого дійства олімпіади. Затверджений 19 грудня 1977 проект головного символу авторства Чижикова (за роботу він отримав лише дві тисячі карбованців). Дві моделі на випадок позаштатних ситуацій з гуми та хутра, виготовлені Науково-дослідницьким інститутом гумової промисловості з використанням продукції української хутряної фабрики в Жовтих Водах. Величезний ведмідь Мішка з гелієм всередині навіть літав завдяки зусиллям вітчизняних спеціалістів з аеростатики.
Переяславська угода від 18 січня 1654 року, на яку у своїх зазіханнях на «братерство», а разом з ним і агресивно-загарбницьку політику по відношенню до України, ось вже котре століття посилається Московія був лише пересічним нетривалим союзом за інтересами. Цей документ був лише однією з численних спроб Богдана Хмельницького легітимізувати та закріпити на міжнародній арені відроджену самостійну Русь-Україну. Саме цікаве, що сама країна-агресор знищила всі примірники цього документу, щоб маніпулювали його вмістом на свою користь, розповсюджуючи брехливі наративи про буцімто «єднання України з Московією» та «продаж Хмельницьким України в підданство Московії».
От тільки, як доводить нещодавно знайдені доктором наук Тарасом Чухлібом в офіційних польських архівах (АГАД, Варшава) оригінал листа від турецького султана Мегмеда IV Гірея до польського короля Яна ІІ, скасована Переяславська угода була вже наступного року. Тобто станом на 5 серпня 1655-ого (дата листа) військово-політичний союз між Україною та Московією був розірваний самим Богданом Хмельницьким через укладання нового військово-політичного договору з очільником Османської імперії проти Московії та Річи Посполитої.
Це було так давно, що напевно вже ніхто і не скажи чи правда ця історія, чи вигадка літописців більш пізніх часів (адже частина «Повісті временних літ», само походження якої деякі історики ставлять під сумнів, зі згадкою про ті події взагалі-то не датована). Хоча племена полян та хазар напевно існували, можливо під іншими іменами, в межах інших територіальних ареалів, але згадки про них український народ зберігає донині в легендах та переказах, значущі подій з яких частково пізніше покладених на папір (відсутність власних документальних джерел тих народів залишає необмежений простір для уяви).
В ті давні часи спільний кордонавтоматично перетворював сусідів на непримиримих ворогів, адже земля була найціннішим надбанням будь-якого анклаву. Саме тому поляни і хозари, кордон між володіннями яких проходив умовно по Дону, були приречені на постійне військове протистояння зі змінним успіхом – першим потрібно було багато простору щоб орати, сіяти і жати, а другим – випасати свою чисельну худобу, і чим родючішою та територіально більшою була підконтрольна їм земля, тим більш заможними був їхній рід.
Німеччина та Московія – стародавні союзники по кримінальних злочинах проти українства. Це почалося задовго до Другої світової, наймасштабнішої війни новітніх часів, яку Берлін і Москва розпочали разом підписанням пакту Ріббентропа-Молотова в 1939-ому (ось тільки світ так до кінця так достойно і не покарав червону чуму, на відміну від коричневої, поклавши на вівтар своєї толерантності тисячі тисяч українських і не тільки життів).
Все почалося з крадіжки царем-сатрапом, старанного учня німців Петром І, назви сусідньої країни Русі-України. Потім на московському престолі (як би офіційно не називалася їхня вища владна посада) будуть лише українофоби, в тому числі і ідейна спадкоємиця «Звіра», цариця- самозванка, німкеня Катька ІІ, за наказом якої всі українські історичні стародруки були знищені, а її співвітчизники під керівництвом А.П. Шувалова написали «нову» вигадану історію вчорашнього мокшанського улусу Золотої Орди.
Неочікувано для радянського диктатора Сталіна Друга світова війна, яку він разом з Гітлером так вдало з мінімальними жертвами розпочав в 1939-ому, перетнула кордон зони його контролю в ніч на 22 червня 1941 року. Це було тим несподіваніше, бо радянський ватажок сам готував атаку на німецьку територію трохи згодом.
Окрім інших проблем швидкого німецького наступу була наявність переповнених політичними в’язнями катівень НКВС та в’язниць, адже за рік та дев’ять місяців окупації західноукраїнських земель більшовицькі карателі встигли запроторити за грати десятки тисяч незгодних з їхнім режимом українців. Залишити німцям – означало збільшення чисельності стану ворогів (на окупованій території вже активно діяло широке підпілля ОУН та УПА), а для вивозу їх в евакуацію та подальшого утримання – банально не вистачало ані сил, ані засобів.
Сивий оксамит смерек, що в туманному вранішньому серпанку хвилею спливає прямо в небо. Всеосяжна тиша лісової гущавини лише зрідка перервана падінням краплі з кінчика довгої хвойної голки. Безкінечний спокій, в якому розчиняється вся метушня світу з його повсякденними турботами та надуманими проблемами. Де ж ще народжуватися романтичним легендам, якщо не тут?
Від самої назви старовинного загубленого у підніжжя Карпатських гір замку віє чимось невловимо романтичним, загадкого-ніжним і теплим, хоча на справді суворі стіни Сент-Міклошу у всі часи скоріше служили запорукою зберігання таємниці, яка так і залишилася такою через століття залишаючи питання історичної реальності любовного зв’язку між ідейною натхненницею угорського визвольного руху Ілоной Зріні та вірним лицарем її бажань, Імре Текелі, який став фізичним очільником повстання (попри твердження раціоналістів про суто комерційне підґрунтя цих стосунків).