Колоритна чорноморська перлина-Одеса, яку взимку 2022 — 2023 разом з іншими українськими містами і селами підступні московські окупанти у будь-який спосіб намагалися зломити і підкорити, порушивши всі писані і не писані міжнародні правила і закони ведення війни, в тому числі руйнуванням ракетними обстрілами критичної цивільної інфраструктури електро-, тепло-, водо- та газопостачання. От тільки Кремль не вивчив український урок; план не спрацював.
Масштабне тривале знеструмлення, а разом з ним і зупинка всіх інших комунікацій Одеси вже було в не такому далекому 1975-ому, коли крижаний дощ, мінусова температура та сильний вітер пообривали дроти, і армагеддону від того не сталося. В той листопадовий одеський апокаліпсис для живлення міста був вигаданий дотепний план заживити частину міста від двигунів пришвартованих в одеському порту кораблів. В числі яких був і лайнер «Росія» з шістьма дизель-генераторами МАН на борту. Цікаво, що судно з такою назвою тоді було одним з рятівників чорноморської перлини та її мешканців від холоду, в той час як країна з такою ж назвою через чотири десятиліття здіснить чисельні спроби зробити рівно протилежне. Можливо тому, що під фальшивою назвою ховається та сама людиноненависницька кровожерлива золотоординська Московія?
В сучасній історії ту сутичку в київській Лук’янівці 9 лютого 1923-ого багато хто називає останнім боєм холодноярців. Хоча насправді останній переможний визвольної війни у воїнів Холодного Яру ще попереду. Адже духовні нащадки тих, хто тоді століття тому взяв зброю до рук в боротьбі за українські суверенітет та незалежність, зараз у лавах ЗСУ закінчують їхню справу остаточного вирішення питання існування одвічного ворога людства.
Почалося відкрите безкомпромісне протистояння холодноярців з московитами в 1918 році на подвір’ї Мотронинського монастиря, де ж ще українська зброя могла отримати благословіння на свячену війну зі своїми одвічними гнобителями за власну землю, як не в рідній домівці Божій? – права справа, і за якісь лічені місці первинний повстанський загін в двадцять дві особи перетворився на цілу українську республіку серед суцільного мороку московської окупації, контролюючи чималу частину Черкащини.
Україна — не Московія, ніколи не була і не буде, про що наявно свідчать не тільки події новітніх днів, а й голос іноземців з минулого, які мовлять краще ніж чисельні ретельно сфальсифіковані за століття московської окупації документи.
Так згідно записаних зі слів очевидців «Lettera d’Alberto Campense» Альберто Кампензе столиця русинів Київ станом на 1534 рік була хоч і сильно пограбована і спустошена східняками, але залишалася «одним з найгарніших і найкультурніших міст Європи» з впорядкованою організацією, багатими домами та чистими вулицями, в той час як сама Україна того часу була високорозвиненою цивілізованою країною, половина населення якої жила в містах з Магдебурзьким правом загальною кількість близько тисячі, завдяки чому формувалося дев’яносто відсотків доходу (Іван Крип’якевич).
Він був Білим в добожественні часи, коли служив лише тимчасовим притулком для мандрівників-торговців всіх національностей на довгому морському шляху зі сходу на захід і в зворотній бік та перелітних птахів в їхній щорічних не ними вигаданих мандрівках північ-південь. Таким би пересічноюм, винятково географічною одиницею український острів в гирлі Дунаю і залишався в історії, якби не аура міфів і легенд, що оповила його щільною муаровим саваном таємничості загубленої десь між небом та землею.
З’являється він на сторінках літописів ще в далекому VII столітті до нашої ери під назвою Левка (з давньогрецької «білий», «світлий», «сяючий»), хоч вже століття жив в нетлінних гомерівських «Ілліади» та «Одисеї», які до недавнього часу вважалися лише поетично-міфологічною вигадкою автора, а зараз все впевненіші переходять до розряду історичних опусів, в яких за плином великого проміжку часу (як-ні-як пів-тисячоліття пройшло з Троянської війни) герої і подій автор передає через використання божественних образів.
Німецькі спеціалісти за всіх часів новітньої історії цінувалися філігранністю своєї роботи на заздрість оточуючим прискіпливістю протекціонізму кожної найдрібнішої деталі. Тому не дивно, що для тотальної фальсифікації історії Московського улусу Золотої орди були обрано фахівців саме з німецьких земель, тим більше, що сама ініціатора цієї найграндіознішої афери в історії людства сама була звідти родом, що робило її добре обізнаною про рівень підготовки своїх одноплемінників та гарантованість кінцевого результату.
І дійсно, брудна робота була виконана, як на той час досить якісно – в середині XVIII століття рабська історія дрімучої Московії, яка до того лише в голові божевільного царя Петра І існувала як вигадана європейська «Росія», отримала фальшиво-документальне забарвлення. Німецькі спеціалісти відпрацювали свої брудні гроші: стародруки Русі-України були переважно знищені, а ті що лишилися — модифіковані згідно нової московської версії історії з вписанням вигаданих подій, яких ніколи не було, вилучанням і доданням цілих сторінок.