Як безболісно замінити одну релігію іншою? Правильна відповідь: взяти прадавні традиції та вплести в новітні вірування. Так з легкої руки слов’янський бог-громовержець Перун перетворився на християнського пророка Іллю, який за Божим наказом ганяє у вирії своєю золотою колісницею, що гримає по небесних вибоїнах (на землі відлуння тих перегонів чується як грім) в пошуках бісових відступників, раз-у-раз наздоганяючи одного з них кидає в зрадника свої вогняні стріли-блискавки, хоч іноді промахується потрапляє в землю. Саме тому цей святий з коріннями з діда-прадіда на стільки шанований в українській традиційній культурі.
Так традиційно саме «на Іллю» (20 липня) на українському селі намагалися закінчити жнива та відмітити дожинки («Ілля в полі копи лічить»). І навіть якщо через негоду чи з інших обставин не вдавалося до цього дня зібрати весь врожай зернових, все одно він вважався святковим із забороною на працю (бо пророк того дня особливо придивляв за людьми і міг за ослуху вдарити блискавкою).
Таємницю про те, коли українські пращури обзавелися сталим тижневим календарем зберігає пам’ять віків, що сивим попелом тліну лягла на безкраї українські степи, верхівки струнких карпатських смерек, на самісіньке дно чорноморських глибин. Можливо, седмиця створення світу прийшла на українську землю разом із християнством, а, може – існувала за довго до його появи, ґрунтуючись на прадавніх знаннях про організацію всесвіту та сім відомих тоді планет (слов’яни користувалися сонячно-місячним календарем ще в IV тисячолітті до н.е.).
Цікавим залишається факт, що український тиждень раніше починався з неділі, в самій назві якої був закладений головний глибинний духовний зміст цього дня — не робити (нема діла, не діляти, не діяти) з особливо обумовленою забороною на використання колюче-різальних інструментів накшталт сокири, ножа. голки чи ножиць (бояк відрубане самозайметься та спалить все навкруги, а наколи чи порізи — нарвуть і довго не загоюютимеся). Християнство байдикування по неділях пов’язує з Христовим Воскресінням (друга назва дня), і закликають цей день присвятити праведній молитві во славу Господню.
Невблаганний Час крізь віки і віки безкінечних війн, переворотів, пожеж, московських фальсифікацій та темного мракобісся залишив не так вже і багато розкиданих по всіх віддалених куточках Європи документальних джерел корисних для дослідження біографії історичних постатей тисячолітньої давнини, що помножене на різномаїття мов та відсутність в той час уніфікованого трансліту, перетворює дослідницьку працю істориків в цій сфері на довгий і заплутаний квест з доволі примарним результатом наприкінці.
Тому з навіть з тих ста трьох відомих на зараз українських князівен роду Рюріка доля лише вісімдесяти восьми з них має різний ступень документування. у решти – відсутні навіть власні імена, тому вони на зараз проходять лише тінню в сучасній історії, хоч були різного ступеню родинних зв’язків з тими, хто перетворив Русь-Україну на одну з провідних країн середньовічної Європи, породичатися з правителями якої вважали за честь королі, царі і імператори. І найкращим доказом цього служать ті династичні шлюби (інструмент зовнішньої політики), які мали місце бути і інформацію про які ще бережуть літописні сторінки. Вони офіційно носили титул правителек державних утворень в різні часи в різних країнах, часом не залишивши по собі окрім цього факту більше жодного документального сліду, тому логічніше розмістити імена українських князів за алфавітним ранжиром.
Так багато різних днів в українському році, тим більш дивним є факт, як в одному конкретному з них сходяться купи всі народні легенди, прикмети, повір’я… За плином часу важко сказати чи прадавні українські вірування церква вплела в свої свята, чи релігійні віхи стали поштовхом для народження народних традицій… Чи не головною віхою літнього сезону для українського села з давніх-давен було 29 червня, коли закінчувався сінокіс, починалися жнива, відмічалося професійно свято стадників, а за церковним календарем — день припадав на помини святих Петра і Павла. Мабуть саме через таку кількість його відносять до Великих свят.
Підготовка «на Петра» (як скорочено в народі іменували 29 червня) починалася за два тижні до його фактичної дати, з початком однойменного посту, на який традиційно припадає Косінь. Саме за ці два тижні, коли трави українських степів та ярів набрали вже повної сили і їхній життєвий цикл почав рухатися на спад впритул до повного вмирання, треба було встигнути заготовити сіна для домашньої худоби на весь невблаганно наближаючийся затяжний період холодів (чи як казали в народі: «Щоб коса залишилася в червні»).
Українські землі були частиною мультикультурного європейського світу ще за часів, коли лише закладалися підвалини принципів його функціювання, що ґрунтувалися на принципах комерційної вигоди та впевненості в сталому майбутньому. І хоча перші німецькі торговці напевно відвідували Буковину задовго до Середньовіччя, з огляду на одиничність цих випадків їхня поява як малозначний факт навіть не була зафіксована в документальних джерелах.
На історичні сторінки краю представники цієї національності виходять в світлі XIV століття вже в якості діаспори поважних бюргерів, найбільші громади яких мешкали в сучасних Сучаві і Сереті (церква Святого Іоанна останнього навіть вважалася офіційною резиденцією опікаючого їх католицького єпископськопа). Однак ця хвиля німецької еміграції на Прикарпаття під тиском турецької експансії краю протягом століття зійшла нанівець.