Дерево з потойбіччя, яке український бог грому та блискавок подарував своєю милістю людям за якісь великі особливі добрі справи. За народним повір’ям його гілки — природні магніти живильної вологи не тільки на суходолі, а й під землею та на небі. А ще ліщина — символ мудрості, краси та натхнення дарованих поколіннями пращурів своїм нащадкам задля продовження прекрасного та сильного гену українського роду.
Традиційно лісовий горіх в Україні вважається деревом під особливим захистом Громовика. Подейкують, ніби сам бог грози відпочиває на його гіллі під час своїх мандрів землею. Навіть притаманні йому магічні здібності — це дарунок ліщини: крек — з першого горішка випав дощ, що перетворився на швидкоплинну річку, другий — породив яскраву блискавка, а сам звук тріску лушпиння — того брати громи сповістили світ про свою появу.
За народним календарем 16 серпня в давнину вважалося останнім днем українського літа, коли брати-боги Спаси поверталися до Виру разом з гостилими у рідні душами пращурів, залишивши по собі на землі дорогу вислану природними щедротами та повними закоморами, клунями, льохами. Разом із собою вони забирали всі заборони на споживання дарів нового врожаю. Третій, Горіховий, Хлібний Спас, Післяуспіння, Треті стріни осені, свято Лісовика.
Свято Горіхового спасу, що традиційно відзначається в Україні 16 серпня, знаменує собою фактичне завершення гарячої пори збору врожаю, як вінець важкої багатомісячної праці весняно-літнього садово-польового сезону. Цей довгоочікуваний в будь-якому селищі день був великою радістю з легким муаром смутку про минаюче літо з його теплом, радістю різнобарв’я та фруктово-овочевим різномаїттям. Хоч і в цьому муарі були свої перлинки накшталт зникнення найненависніших комах сезону, комарів («як прийде Другий спас – комарям урветься бас, а як прийде Пречиста (15 серпня) — забере їх нечиста»).
В українській кухні домашній сир займає почесне місце на чолі столу, адже він виступає неодмінним інгредієнтом безлічі національних страв, хоч і в якості самостійної широко використовується і зараз прихильниками здорової їжі. Відносно не складне та не тривале його виготовлення при широкій варіації смакового набору забезпечує йому свою нішу в українській кухні сьогодення новими рецептами та способами застосування.
Сир — це смачнючі українські сирники, запіканки, вареники, млинців, налисники, пироги, печівка, пірамідальні великодні паски з додаванням родзинок, горішків, спецій, запашних трав чи просто политий медом чи сметаною за смаком смаколик. Ну як без цього можна уявити національну кухню? А зараз до них додалися варіації в солоному вигляді, як складова начинок для різноманітних закусок, салатів, птиці, а також намазок-закусок до хлібних виробів.
Другий та найшанованіший із всіх дішовший з глибин віків тридцяти братів-богів Спасів, яким люди завдячували за кожен вид врожаю дарованих ними українцям-господарям в поточному сільськогосподарському році. Час царства небесного на землі. Третє після Страсного четверга та Зелених свят гостювання духів пращурів пришестя на землю з Виру. Другі стріни осені, Яблучний, Великий чи Спас на горі.
Головні приготуванням до свята складалися з ретельного збирання «снопу-Раю» чи просто «Спасу», який в’язався з найкращих колосків вийнятих з кожної своєї копи дбайливою рукою ґаздинь, щоб освяченим 6 серпня зберігатися в коморі чи на горищі до Святвечіра, коли господар встановлював його на покутті «на гарний врожай» в наступному році, та випікання святкового короваю з зерна нового врожаю, бо цього дня «сам Бог тісто місить».
Простий сільський хлопчина з Хмельниччини, який ледь не став першою особою України. Талановитий інженер залізничного транспорту. Амбітний кар’єрист, який на посаді посади міністра транспорту почав модернізацію Укрзалізниці. І разом з тим топ-корупціонер з величезним маєтком на березі штучного ставу та Майбахом явно купленими не на міністерську зарплатню. Який пішов, залишивши по собі загадку своєї смерті. Георгій Кирпа — інженер, політик.
Мабуть, пересічний юнак з хмельницької Клубінки, який приїхав з шкільним атестатом на руках поступати в Харківський інститут залізничного транспорту, і мріяти не міг, що колись його особу всерйоз будуть розглядати як претендента на перше крісло країни, а ім’я увійде на сторінки новітньої історії України.
Останній місяць справжнього тепла, та господар-літо вже на порозі прощається з українською землею до наступного року. Ну, коли ж ще буде така нагода дякувати богам-Спасам за їхню милість, за щедрі врожайні дари та допомогу під час важкого польового сезону? Час обжинків та багатого столу оповитого дурманним ароматом свіжих ягід, фруктів, овочів, хлібу та золота меду… Гедзень, годувальник, густинь, ильовиць, илевій, елевей, жнивець, зарень, зорянчик, кивень, кивень, копень, припасень, спасівець, травник, хлібосол, хлібочол.., хоча офіційно в Україні він знаний під іменем Серпень.
Цікаво, але сама назва місяця в українському народному календарі передбачає наявність в ньому серпа, але природні умови в Україні таки, що сезон жнив вже закінчується до його початку, а останній сніп зжатий та належним чином вшанований (чи як казали в народі, «косу залиши в червні, а серп — в липні»). Ймовірно, своє ім’я останній місяць літа отримав на знак пошани та вдячності головному знаряддю-годувальнику, коли його з почестями проводжали «з ниви» після гідного виконання своєї важкої роботи в поточному році.
Горох — одна з найдавніших рослинних культур, яка годувала українців тисячоліттями. Адже його смакова невибагливість та енергетична цінність (чи як говорили в старовину: «горох — половина хліба») дозволяла не тільки використовувати її в якості складової чисельних страв (перших, других, закусок, борошняних), а й в якості самостійної, причому як солоної, так і солодкої.
Однією з простих щоденних перших страв на українському столі і зараз залишається горохова юшка. В духовному плані вона стоїть десь поруч з королем українського столу-борщем, бо також іноді подається в якості поминальної страви, як данина духам пращурів, обов’язково гарячою, щоб запашна пара сягала самих небес, де вони спочивають.