Ну ким йому ще було вирости при хрещених з царської родини та батьком-пристосуванцем, який зрікся свого коріння аби увійти в найвищі російські кола, з фанатичною відданістю прислужуючи окупантам рідної землі та заперечуючи перворідність української нації. Звичайно вихований в атмосфері майже священного трепету перед інститутом царизму, навіть там в далекій вільній Америці з лавровим вінком творця та золотими крилами людської вдячності за спиною за він так до кінця і не зможе вийти за парадигму своїх переконань попри всі намагання української діаспори пробудити його голос крові. Ігор Сикорський — всесвітньовідомий авіаконструктор, прабатько всіх гелікоптерів, людське життя якого в Україні так і залишається приховане фіранкою мовчання.
Окупований московитами Київ зразка початку ХХ століття, царський дому Романових та йогона ближені прикуплені за сходний кошт, переповнені вірнопідданськими почуттями живуть своє найкраще життя в Києві. Родина професора неврології та психіатрії медичного факультету Київського універу з тісними зв’язками з царською сім’єю (не кожен високопосадовець тих часів міг насмілитися запросити великих князів Петра Миколайовича та Олександру Петрівну в якості кумів, ба більше – дочекатися їхньої згоди стати хрещеними батьками його синові). Ігор — представник золотої молоді: Петербурзький морський кадетський корпус, Київський політех, Паризька технічна школа…
Радісний та одночасно печальний день 27 вересня в традиційному народному календарі українських бджолярів, адже позаду сповнений турбот та переймань піврічний літній медоносний сезон, а але й попереду зимова невідомість, яку із завмиранням серця чекає кожна людина, а що вже казати за пасічників, на кону яких стоїть життя їхнього обожнюваного рою та їхньої власної сім’ї.
Саватія-бджоляра вважався останнім днем святої десниці початої на Зосима, до якого пасіка має бути підготована на зимівлю: бджілки нагодовані до відвалу, вулики утеплені та прибрані до льоху чи іншого зимника, пасіка прибрана, при її вході сплетена «Спасова (її ще звали «Савиною) борода… Не дивно, що після закінчення всіх цих турбот у пасічників був святковий настрій.
Хто зі справжніх православних вірян Сполучених Штатів не чув про найбільшу українську святиню імені Андрія Першозваного в Саут-Баунд-Бруці? Адже окрім як мати честь носити звання кафедрального собору, вона ще є серцем найвеличнішого в Америці меморіального комплексу пам’яті жертвам влаштованого московськими окупантами штучного Голодомору українців 1932 — 1933 років.
І хоча він знаходиться геть на іншому континенті, був споруджений на честь подій, які напряму Штатів не стосуються, в пам’ять про тих, хто аж ніяк не був пов’язаний з Америкою, через багато років від означених подій… від того велич меморіального комплексу в Саут-Баунд-Бруці лише більша, як символу голосу крові та пам’яті, яку нездатна стерти жодна людська зла воля така суєтна і тлінна перед обличчям вічності.
Він зачинає останню гарячу пору для земних опікунів божих мух, коли після першого справжнього подиху холодів настають такі жадані і такі лагідні сонячні дні (званих в народі, як Чудо), щоб наостанок потішити душу всього на українській землі перед невідворотно насуваючих зимових днів безпросвітного мороку. Календарно цей період співпадає зі святкуванням іменин Зосима-бджоляра, що традиційно святкується в Україні 19 вересня.
Так цей день зпрадавна вважався першим в Божій десниці (зачінчується Осінньою пасікою), під час якої небесами на людину покладається велика місія — підготувати та облаштувати для свяченої комахи найкомфортніший прихисток на зиму. Для цього вулики ретельно готували на зиму, що було доволі кропіткою та відповідальною справою, бо від неї залежало збереження бджолиних родин та їхня чисельність на майбутній рік (відповідно — благополуччя родини самого пасічника).
Недарма, ох недарма, вважається що вони виросли з Євиних сліз. І ситий стіл, і душевний спокій, і міцний одяг, і зручне навчання, і господарський інвентар, і поживне харчування тварин, і навіть магічний захист… ну яка рослина ще так багато давала людині в цьому світі? Так з давніх-давен в Україні коноплі вважалися майже святою рослиною саме через цей їхній унікальний широкий набір застосування фактично кожного їхнього міліметру від коріння до кожного кінчика їхніх зіркоподібних листочків.
Поживна цілою гамою корисних речовин молочко чи олія з насіння конопель (рослинний білок, комплекс мінералів та мікроелементів, полінасичені жирні кислоти) перетворює їх на відмінну натуральну харчову добавку в раціоні людей та тварин. Тонкі та міцні волокна стеблин конопель з унікальною вологостійкістю в Україні з давнини використовували для виготовлення прядива для тканини одягу та домашнього начиння (рушники, мішки, доріжки), парусів, плетіння мотузок, лукової тятиви.., а нині ж ці властивості перетворили їх на основу для виготовлення цінних паперів. Аромат їхнього листя заспокоює нервову систему, що забезпечило надійне місце канабісу в системі сучасного лікування нервово-психічних хвороб.
Стільки галасу та суперечок, як навколо однієї маленької сіренької пташки, мабутьне здімалося з приводу жодної іншої живої чи неживої істоти в українській культурі; і живлені в тому числі недалекими прийшлими християнськими церковниками ці баталії чиняться донині. Так традиційно горобець в Україні виступав з одного символом вірного кохання та суспільної єдності, з іншого — ледь не ототожненням самого нечистого, і ця бінарність аж ніяк не заважає цій маленькій полохливій істоті урізноманютнювати та пожвавлювати своїми гучними толоками безкінечно-довгі зимові українські дні.
Горобці за своєю природою домовиті однолюби, тому не дивно, що згідно українського шлюбного символізму вони виступають запорукою вірних стосунків з міцним і дружним домом, моторного та хазяйновитого подружжя, лагоди та великого приплоду дітлахів – адже ці маленькі пернаті сміливо захищають свої домівки та нащадків, в разі знайдення поживи, скликають на столовання всіх своїх родичів. Вважається, що навіть на велике Стрітення це єдині птахі, яким боги дозволили вінчатися та вити гніздечко, бо життя їхнє занадто коротке, щоб марнувати його на святкування та байдикування.
Через сім десятиліть після скасування кріпосного права в Україні однією, тоді ще царською, московитською окупаційною владою, після нетривалого періоду волі нова, викуплена кров’ю українських борців за незалежність, червона знову вдягла на українців рабські кайдани. І це ті, що прийшли під гаслами «волю народу», «землю – селянам, заводи – робочим» та іншими популістськими народовладними гаслами…
Після остаточного встановлення диктатури пролетаріату (фактично поновлення окупації України московією під червоними прапорами та жорстоке придушення народного опору, адже в період Визвольної війни 1917 — 1922 на території України одночасно вирувало до 1 700 повстань проти більшовиків) під прикриттям «полегшення» сільськогосподарської діяльності через спільну працю та громадське (фактично державне) володіння знаряддями труда червоні почали впровадження колективізації та примусове зганяння селян в колгоспи з відйомом їхньої землі та пригноблення за допомогою Першого штучного Голодомору 1921 — 1923 років.