Перша світова війна була розв’язана Москвою в надії зміцнити свої позиції в европейському товаристві, а вийшло як завжди у північної орди – царська імперія захиталася і впала, а її місце намагався зайняти червоний люмпен зі зброєю в руках, який грабував та знищував все, до чого могли дотягнутися його брудні руки.
Українській Юзовці випало чимало випробувань в ті часи, коли влада в місті мінялася з карколомною швидкістю, часом до чотирьох разів на місяць. Чи не єдиною розрадою для чоловіків робітничого містечка серед мороку розрухи, злиднів та безнадії був футбол. Звичаї були прості – у переважній більшості, як відмічалося на сторінках тодішньої газети «Диктатура труда», збиралися фанати і гравці не стільки з-за самої гри, скільки через після матчеві посиденьки в компанії однодумців з розпиттям міцних напоїв і бійок не рідко ними спровокованих.
Сама стародавня назва цієї місцевості «Провалля» серед гущавини зелених хащів, через яку навіть в ясні літні дні не може пробитися сонячний промінь, спонукала людську уяву малювати страшні картини на межі реального і потойбічного. Ну як тут не народитися чисельним легендам, коли від тріску гілки чи шурхоту минулорічної трави в жилах холоне кров і волосся починає підніматися дибки.
Таємнича історія його тягнеться ще з VIII столітті, коли в глибокому яру між фортечних стін на вершинах крутих пагорбів столиці Київської Русі, вздовж берега Дніпра і до сучасних Печерських липок, почали селитися монахи-пустельники, обравши Провалля за його близькість до потойбічного через концентрацію енергетичних потоків, які проходять крізь три світи підземний – земний – небесний. Тоді тут ж з’явилися наземні виходи розгалуженої мережі підземних ходів, деякі з яких вели за легендами у саме пекло, а інші – зв’язували воєдино різні стратегічні пункти міста.
Цей союз викликав чимало пліток серед вищого світу імперії та осуду місцевих, які належали до великих маєтностей нареченої – адже їй на момент укладання шлюбу було вже тридцять вісім та й вродою вона не відрізнялася, а обранець був на дванадцять років молодший, до того ж без дворянського титулу та особливих статків, зато лихий вояка з відзнакою за оборону Порт-Артура, а ще імпозантної зовнішності статного нащадка славної Еллади.
Графиня Катерина Левашова з її паризькою освітою вдома розмовляла виключно французькою (крім того знала німецьку), а український принципово ігнорувала, за що піддані володінь, яких в її приватній власності налічувалося близько семи тисяч гектарів землі з двадцятьма вісьмома поселеннями різного рангу та цукровим заводом, охрестили господиню глухонімою, до того ж після одруження через маргінальності союзу вона втратила право користуватися своїм титулом, що надавало особливої пікантністі цієї події.
Московська влада, який би режим там не панував, ніколи не переймалася проблемами окупованих територій – не два століття тому, ні зараз. Імперські амбіції помножені на великі суми награбованого у власних очах перетворювали її у власних очах майже на небожителів, а всіх інших – як мінімум на представників другого сорту. І червоні ради в цьому питанні були достойними послідовниками московських царів.
Минуло вже чотири дні від початку жахливої техногенної катастрофи, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року в українському місті атомних енергетиків Чорнобилі, яка за оцінками експертів у чотириста разів перевищила ефект від вибуху атомної бомби в Херосімі, а радянська влада тримала гробову тишу з цього приводу.
Перший в історії країни офіційний футбольний матч України відбувся на ігровому полі в рамках Галицької крайової виставки 14 липня 1894 року у Львові між командами Кракова та Львова, причому останній представляло патріотичне тіловиховне та руханкове товариство «Сокіл». Цікавий факт – українськими в тому матчі були лише місто проведення та якась частина глядачів.
А справа в тому, що на той момент в столиці Галичини існували два абсолютно незалежних один від одного патріотично-спортивних клуби «Сокіл» – український та польський, і саме останній грав в тому самому знаменному матчі.
Диво-дивне людських рук в містичному ореолі слави, коли самі фізичні параметри (85м завглибшки, 3м завширшки) викликають запитання: Ну як це можна було спорудити за доволі примітивних знаряддях праці? А його поважний вік, який і визначити-то точно не можливо, бо витоки губляться десь в сивині віків до Х століття включно, додає загадкового шарму, який так приваблює ласу до історичних загадкок всюдисущу допитливість душі.
Знайдені в середині колодязя мукачівського Паланка австрійськими дослідниками ще в XIX столітті гвинтові сходи (починаються на глибині 71м та обриваються за 1,6м до дна) та ніші, що відходять з глибини у південному та північному напрямку, людська уява домалювала безконечними лабіринтами підземних ходів, якими буцімто можна дістатися до будь-якої фортеці колишньої Трансильванії та Закарпаття.
Маніакальний намір Московії приєднати Кримський півострів – це скоріше з області психології аніж раціональної логіки, коли раб мріє зайняти господаря, але він так і лишається рабом, навіть здійснивши свою мрію. Мабуть витоки всієї імперської хвороби її правителів лежать на поверхні справжньої історії, яка є найганебнішою та найбільш охороняємою таємницею варварів з мокшанських боліт. А факт полягає в тому, що Московський каганат – всього лише улус Золотої Орди, який навіть після розпаду останньої два століття (аж до 1700 року) платив данину Кримському ханству як правонаступникові монгольських правителів.
Але бажання стати господарем і реальне перетворення на нього – то дві великі різниці, бо народжений з мілкою душонкою раба нездатний усвідомити всю широчинь прав та обов’язків свободи, а побудувати здатний лише каземат оснований ні силі. Мабуть саме тому раз-у-раз в своїх намаганнях приєднати півострів правителі Залісся, яке-то всі европейські літописи навіть не визнавали за Русь, терпіли нищівне фіаско.