Пружне худорляве тіло, довгі невтомні лапи, висока швидкість, цілеспрямований характер, гладка шерсть, подовжена висловуха морда з величезними мигдалеподібними очима — ідеальна фізично-естетичному сенсі машина для перегонів за здобиччю на далекі відстані створена самою природою. Зображення Цих граціозних священних створінь науковці знаходять ще на скіфських золотих прикрасах IV століття до н.е., але вони так і не зареєстровані в офіційному каталозі FCI (Federation Cynologique Internationale) як українська порода собак. Український хорт.
Фактично існуючі зараз українські борзі — це нащадки зниклих кримської та гірської собачих порід, які зберігалися крізь тисячоліття завдяки ізольованості Кримського півострова, а потім знайшли широкого розповсюдження українськими теренами завдяки своїм мисливським якостям. Так існує чимала кількість документальних свідчень вітчизняних та іноземних джерел про наявність певної кількості хортів на Січи.
Мабуть доля майбутнього засновника Львівської диригентської школи визначилася рівно в той момент, коли з радісною звісткою про появу немовляти на світ до ложи Львівської опери вбіг його батько, Філарет Колесса, а присутній тут один з його друзів, видатний український музикальний діяч, Микола Лисенко, напівжартома запропонував назвати малюка на свою честь. Разом з іменем автора всесвітньо відомої «Молитви за Україну» Микола Колесса отримав поцілунок муз та благословіння на неординарний шлях, в якому життя і творчість так щільно переплелись, що одне не могло існувати без іншого.
Ну ким ще міг вирости хлопчик, народжений в натхненій музичній сім’ї, де батько видатний український музико- та літературознавець і матінка, яка активно підтримувала свого чоловіка у всіх його починаннях та завсідниця музикально-співочого товариства «Боян». Безсумнівна наявність вродженого таланту, і вже в сім рочків за сприяння тієї самої співочо-хорової спілки він стає учнем в Вищого музичного інституту імені його творчого хрещеного батька, Миколи Лисенка.
Примхлива пані Мода, вона підкорює розум і волю, випалюючи серце ненаситною жагою володіння, яку не може приборкати тверезий голос здорового глузду та сумірності витрат. Її історія почалася задовго до винаходу шовків та оксамиту, коли в прадавні часи голкою з риб’ячого зуба була зшита перша сукня з мамонтових шкір, відшліфований перший самоцвіт, виплавлена перша гривня.
Український традиційний одяг ниточка до ниточки, стібочок до стібочка складалася століттями в яскравих власноруч створених вишиванках, платках, кожушках-кептариках, малюнок яких обмежувався лише фантазією та працьовитістю майстрині з деяким регіональним стильовим впливом на вибір мотиву та кольору ниток.
Це зараз вона щільно вкрита хащами, якими деревце за деревцем, чагарник за чагарником всемогутній Хронос старанно намагається замаскувати страшні таємниці тисячоліттями коєні тут людьми. А колись чи-то через природні аномалії, чи-то з якихось інших причин ця гора на південній околиці майбутньої української столиці була абсолютно позбавлена рослинності за винятком деяких видів трав, за що і отримала свою назву Лиса.
Найпрадавніші легенди стверджують, що багато-багато століть тому на цьому місці нарешті знайшла спочинок голова з власним хвостом у пащі невгамовного змія Уробороса, що обвив кільцем всю Землю та дав життя всьому сущому на планеті. Чимало вітрів часу мало пронестися над Дніпровськими пагорбами, щоб приспати-заколисати та надійно вкрити голову символу безкінечності буття теплою ковдрою української землі (мабуть тому спочатку на її тонкому шарі могли виростати самі лише трави).
Шляхетно-вишуканий Львів, яким його знав і любив Старий Світ за колоритну атмосферу з затишними кав’ярнями, смачнючими тістечками, неквапливим розміреним буттям та мелодійною говіркою, в задушливо-смертоносних обіймах московської окупації Другої світової; створюваний по крихтах протягом тисячоліття багатонаціональний мультикультурний центр нова влада всіма силами намагалася довести до власних стандартів сірого уніфікованого буття безликого натовпу.
Радянські «визволителі», як вони самі себе люблять називати до навпаки спотворюючи свою дійсну роль окупантів, згідно своєї завжденної практики почали панування в 1939-ому з того, що звільнили столицю Галичини від її мешканців, без огляду на національно-релігійну приналежність та політичні погляди. Масові розстріли мирних жителів за будь-який прояв непокори, переслідування релігійних діячів та активістів громад, заслання етничних мешканців до північних радянських концтаборів, депортація поляків, відйом приватного майна в обгортці експропріації і бойові дії, під час яких Смерть завжди збирає щедрі жнива, призвели до страшних втрат — станом на 1945-й у Львові залишилося лише 9% довоєнного корінного населення.
Талановитий художник, геніальний поет, великий патріот для переважної більшості українців Тарас Шевченко залишається своєрідним ідолом, напівбогом, сухою сторінкою в шкільному підручнику, але за всією цією байдужою бронзою з похмурим поглядом з-під насуплених косматих брів окупаційна радянська влада сім десятиліть намагалася назавжди поховати звичайну людину безумовно неординарну, але зі своїми бажаннями, сумнівами, пристрастями, слабкостями, помилками.., безликістю створюючи прірву байдужості аж до ненависті між Кобзарем та його народом.
В одній мудрій книзі написано: «Не створи собі кумира!», розфарбовуючи світ в одноманітні білі та чорні смуги без напівтонів. І життя стане на багато цікавіше та різнобарвніше; людину треба сприймати цілковито разом з усіма її недоліками та перевагами через призму її вчинків, а не малювати вигаданий примарний образ, щоб одного разу розчаруватися.
Мародерство у московитів в крові, адже за відсутності цивілізованого коріння у витоків випадкової появи цього об’єднання диких племен, неспроможних до мінімальних проявів творення, вони за першої ліпшої нагоди крадуть в цивілізованих країнах все, до чого взмозі дотягтися від унітазів в українських селах та халатів турецьких готелей до самої історії і назви своєї країни.
Фактично сучасна Російська федерація — країна фальшивка, примара створена за триста років найнятими іноземними спеціалістами-фальсифікаторами. Навіть два слова її назви не мають до неї жодного відношення: «російська» є вигадкою хворої фантазії чергового московського царя-сатрапа Петра І, як похідне від стародавньої назви Русі-України в грецький вимові «Рось» на мокшанський манер, а про нормативно-правове регулювання федерації, що передбачає наявність суб’єктивної самостійності окремих її частин, на Московії — взагалі і мови не йде.