1.
Ой ходила дівчина по городу
Да сіяла сад-виноград із приходу.

Да забула ворота зачинити,
Да забула ворота зачинити,

Читати далі »

А
- Соколоньку-синку, чини мою волю:
Продай коня вороного, вернися додому.

- Соколихо-маті, коня не продати,
Мому коню вороному треба сінця дати.

Читати далі »

Гомін, гомін, гомін,
Гомін по діброві,
Туман поле покриває;
Мати сина виганяє:

«Іди, сину, іди, сину,
Пріч од мене —
Нехай тебе орда візьме,
Нехай тебе орда візьме!» —

Читати далі »

1.
Ой піду я потихеньку,
По два двори та минаючи,
До третього прихожаючи;
Ой стану я та послухаю,

Та що люди говорять.
Аж люди говорять:
Мого свекорка судять,
А батенька хвалять…

Читати далі »

Оврамиха, стара мати,
А три сини мала,
Гей, в доріженьку та великую
На ніч не пускала.

Тіко пустила сина Данила
В Тавань-город погуляти.
«Прощай, прощай, стара мати,
Більше мене не видати».

Читати далі »

Щедрівки та щедрування становлять важливу частину давнього новорічного обрядового комплексу українського народу, що виконувався в період зимового сонцевороту, а саме 31 грудня. Цей звичай має дуже глибоке коріння: дослідники вважають, що його походження сягає ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть обряд змінювався, доповнювався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним – за допомогою слова, пісні та символічних дій впливати на майбутнє, бажаючи родині добробуту, достатку, врожаю та злагоди.

Назва «щедрівка» є показовою і глибоко символічною: вона відображає головне призначення цих пісень – накликати щедрість природи, забезпечити багатий урожай і загальне благополуччя. Саме тому в текстах щедрівок домінують побажання достатку, щастя, здоров’я та успіху в господарстві.

Читати далі »

Один із найяскравіших і найдавніших зимових обрядових звичаїв українського народу, колядування, тісно пов’язаний із виконанням колядок. Ці пісні становили важливу частину великого обрядового комплексу зустрічі Нового року, який відбувався в період зимового сонцевороту 24 грудня. У цей час люди не лише святкували зміну року, а й намагалися вплинути на майбутнє, використовуючи силу слова, співу та символічних дій.

Витоки колядування сягають глибокої давнини, ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть цей звичай зазнавав змін, збагачувався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним: побажати господарям добробуту, щастя, врожаю та злагоди. Уявлення про магічну силу слова було надзвичайно важливим – вірили, що добре побажання, висловлене в обрядовій формі, обов’язково здійсниться.

Читати далі »

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?
Я тебе чекала.
Чи коня не мав? Чи стежки не знав?
Мати не пускала? (два останні рядки повторювані двічі)

І коня я мав, і стежку я знав,
І мати пускала.
Найменша сестра, бодай не зросла,¹
Сідельце сховала.( два останні рядки повторювані двічі)

Читати далі »

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.¹
Хто в любові не знається,
Той горя не знає. (останні два рядки повторювані два рази)

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала. (останні два рядки повторювані два рази)

Читати далі »

Розпрягайте, хлопці, коні,
Тай лягайте спочивать.
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.

Приспів (повторюваний два рази):
Маруся раз, два, три, калина.
Чорнявая дівчина
В саду ягоди рвала.

Читати далі »