Ці три класичні пласти українських народних вірувань про дитячі хвороби, які сприймалися не як соматичні розлади, а як підступи нечистої сили чи результат зурочення.
Якщо дитина довго плаче, треба її винести в таке місце, звідки видно такий ліс, де ростуть дуби та берези.
Якщо плаче хлопчик, треба примовляти так:
Усі українські традиційні замовляння зубів та зубного болю належать до магічно-релігійної народної медицини й об’єднані спільною логікою: біль мине лише за умови, що станеться щось неможливе (мертві заговорять, брати-стихії зберуться разом, заєць і риба зустрінуться). Окрема група текстів звертається до молодика (молодого місяця) як до сили, що керує циклами оновлення, тому саме перша зустріч із молодим місяцем вважалася найкращим моментом для замовляння. Християнські елементи (Отче наш, Богородице Діво, святий Антоній, архангел Михаїл) накладені на більш давній доіндоєвропейський чи праслов’янський шар уявлень про небесні тіла й тваринний світ як посередників між живими й мертвими.
«Господи Ісусе Христе, благослови мене, рабу Божу», сісти і слово промовити, і до доброго кінця привести:
Старі діви, які дуже хотіли завоювати серце чоловіка, намагалися всіляко «присушити» його до себе. Для цього вони використовували найрізноманітніші засоби: підсипали у їжу або питво чарівне зілля, прив’язували до себе нитку з його одягу, або робили щось інше. Після цього все це спалювали або викидали у вогонь зі спеціальними словами:
Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск!
Щоб твоє серце за мною так топилось, як топиться той віск!
І щоб ти мене тоді покинув, коли найдеш той віск!