Краса-коcа — з давніх часів в Україні вважалася основою дівочої сила в цьому буремному, сповненому чисельних спокус та небезпек, світі. Ті три священних духовних кореня стійкості, гідності, цілеспрямованості, чистоти, вірності, кохання.., які за відсутності надійного земного захисника та заступника поруч мають допомогли тримати дівочі чесноти попри будь-які життєві обставини. А як знайдеться той, хто стане поруч і навіть ціною власного життя згоден буде захищати її — той й коса вже буде не в нагоді.
На ранок перед вінчанням, коли наречену вбирали до весілля, косу плела обов’язково старша жінка в родині та так плела, щоб «аж моргати важко було», бо вважалося — чим міцніше вузли, тим сильніше та нерозривніше буде подружній зв’язок між молодятами та й сім’я загалом — дружньою. В якості сильного магічного оберегу вплітали часник.
Читати далі »
Відгомоніли всі турботи передвесільної метушні з поступовим крокуванням від хвилюючої невпевненості сватання і заручин до закріплення соціальної угоди викупом нареченої та дів-вечиром. До свята все готово – коровай на столі, вишиванки напрасовані, віночок сплетений, ну і на гостей чекає щедро накритий стіл з різноманітними стравами та питтям. Довгоочікувана неділя (або середа) настала.
Починався цей день урочистостей із збиранням виїзду молодого по наречену, коли квітами та стрічками прикрашався «весільний поїзд» або «бесіда» (запряжена конями тачанка, лінійка чи бричка). Після того хлопця з дружками частували його батьки та виводили за ворота за хліб батьком, за рушник матінкою під співи та благословіння свяченою водою та зерном .
Читати далі »
Одна з найвеселіших традицій, мабуть, самого урочистого моменту вступу у доросле, самостійне життя нової сім’ї пов’язана з меркантильним питанням викупу права на час і увагу майбутньої дружини у її рідних і подружок та втілена у жартівливо-розважальну форму. Вона сягає своїм корінням сивої давнини, коли персональне спілкування (нижніх шарів суспільства – у зв’язку із зайнятістю хлібом насущним, вищих – обумовлювалося умовностями етикету) у всіх шарах суспільства варто було незрівнянно більше, а ніж зараз.
І так все попередні процедури від сватання до випічки весільного короваю закінчувалися, настав довгоочікуваний день щасливого свята з легким нальотом смутку, але щоб отримати бажану наречену майбутньому чоловікові ще треба зробити останній крок. Урочиста процесія нареченого направлялася до будинку нареченої, але шлях їй перетинали різними перешкодами (від символічних стрічок до прозових колод), через які можна було пройти лише заплативши данину викупщикам з числа родичів і друзів молодий. Торги від імені молодого вели друг або друзі, сам він брав участь у дійстві лише в якості статиста.
Читати далі »