Пісні українського сватання (частина друга)
9.
Та даєш мене, мій батеньку,
Та й сам бачиш,
Та не раз, та не два
Та й за мною
Та й заплачеш.
Як вишневі та садочки
Та цвістимуть,
Мимо твої ворітечка
Та й нестимуть.
Пісні українського сватання (частина перша)
1.
Та як прислалося
До дівки Марфочки
Троє старостів разом.
Та ой перві прийшли,
В присінечки ввійшли —
То ж калина-малина,
Калинові мости,
Несподівані гості.
Пісні українського сватання. Змовини
1.
Ой піду я потихеньку,
По два двори та минаючи,
До третього прихожаючи;
Ой стану я та послухаю,
Та що люди говорять.
Аж люди говорять:
Мого свекорка судять,
А батенька хвалять…
Сватання. Українські весільні традиції
Це саме вона, до зустрічі з якою він йшов усе своє свідоме життя, шукаючи в кожних дівочих очах, постаті чи легкій ході її тінь. Важкий перший життєвий вибір зроблено – вона десь поруч, але чи схоче пройти з ним все життя – ще й те питання, яке страшно спитати, а ще страшніше так і не вимовити.
Тому для місцевої рекогносцировки за давньою традицією спочатку хлопець засилав до хати своєї обраниці друзів-родичів, які мали отримати попередню відповідь. Саме від сватів (староста, посланець, говорун, дружко), як їх називають в народі, в деякій мірі залежала прихильність чи відмова сім’ї обраниці, тому до їх вибору ставилися дуже прискіпливо – це мали бути переконливі, балакучі, кмітливі та веселі хлопці, за старшого з яких зазвичай обирали одруженого чоловіка шановного, кмітливого та гострого на язик.