Історія

Жителі селища бідняків, який існувало тут мало не з моменту існування Севастополя, багато десятиліть жили своїм життям і не знали, що на землі їх буде написана одна з найбільш героїчних та трагічних сторінок історії міста і цілої держави. І вже тим більше не підозрював про майбутню велику славу свого прізвища оселився на цій висоті одним з перших матрос на прізвище Малахов, якому курган був зобов’язаний своїм найменуванням.

А військова кар’єра кургану на Корабельній стороні Севастопольської бухти почалася в 1837 році, коли волевиявленням Миколи I (1796 – 1855) був підписаний проект спорудження на його вершині бастіонного укріплення. Однак у практичну стадію роботи перейшли лише в 1854-му у зв’язку з реальністю загрози захоплення військами коаліції бази російського Чорноморського флоту, коли війна вже перейшла на Кримський півострів.

23 березня 1854 був відданий наказ про спорудження на Малаховому кургані башти-донжона для огляду диспозиції, а після Альмінської поразки (8 вересня) російської армії ця висота Південної сторони в спішному порядку почала огортатися мережею батарей через її стратегічну важливість, яку розуміли як захисники, так і нападники.

Але достатньої кількості необхідних будівельних матеріалів (дерну, фашин, турів) для зміцнення насипів у розпорядженні оборонців Севастополя, залишеного на піклування військово-морського флоту Росії під проводом адміралів Корнілова (1806 – 1854) і Нахімова (1802 – 1855), не було. До того ж війська коаліції 26 вересня почали облогу зі зведення в трьох кілометрах від пагорба фортеці «Вікторія».

Незважаючи на всі виниклі труднощі, до дня першого бомбардування англо-французькими військами 5 жовтня стратегічний пункт був повністю готовий до оборони і з гідністю зустрів основний удар супротивника, хоча і встояв лише завдяки вогневої підтримки російських пароплавів «Херсонес» і «Володимир», що стоять в Килен-бухті. Підсумком бойового хрещення висоти були величезні людські жертви, в числі яких був начальник оборони міста Володимир Олексійович Корнілов, і знищений верхній ярус оборонної вежі.

З тих пір постійне бомбардування західної висоти Південної бухти вже не припинялося, приносячи проте не настільки значний збиток як при першій атаці: 9-го жовтня підірвано шість зарядних ящиків, а через день – ще два, інший же збиток усувався силами захисників протягом ночі.

У двадцятих числах жовтня біля підніжжя пагорба до того ж виріс додатковий ланцюг ложементів (стрілецьких окопів), а за зимовий період 1854 – 1855 років – Камчатський люнет і Волинський та Селенгінський редути. Та не дивлячись на всі зусилля захисників Малахова кургану, супротивник підійшов уже на відстань в тисячу вісімсот метрів і закріпився в новоспоруджених батареях.

Дещо охолодило запал наступу коаліційних військ на стратегічно важливу висоту невдала атака ложементів перед Камчатським люнетом з 4 на 5 березня 1855 року, помстою ж з їхнього боку стала безперервна канонада по горбу над Севастопольською бухтою, в ході якої загинув один з організаторів міський оборони Володимир Іванович Істомін (1809 – 1855).

Наступний після цього період затишшя з дрібними сутичками між ворогуючими та одиничною стріляниною протривав аж до другого дня Пасхи – 28 березня, коли англо-французькі війська вжили друге велике руйнівне бомбардування кургану. Підсумком його стали величезні людські жертви російських військ, втрата частини озброєння (підірвані верстати та знаряддя) і руйнування укріплень (вежа на вершині прострелена наскрізь, розкидані насипи); з французької сторони з бою були виведені п’ятдесят великих вогневих точок.

Наступною канонадою по Севастополю, центром якої знову став Малахів курган, коаліційне угруповання вдарило після двомісячного затишшя наприкінці весни 1855 року (25 травня), що стало передднем атаки добірних військ ворога, спрямованої на Камчатський люнет, Селенгінського і Волинський редути. Наступ був настільки стрімким й сильним, що захист цих передових укріплень був вмить зметений, а головнокомандувач міської оборони адмірал Нахімов ледь не потрапив у полон. Але висота все ж таки встояла.

Господарюючі біля підніжжя пагорба англо-франко-турецькі війська, скориставшись тимчасовим перемир’ям, в терміновому порядку відновлювали відвойовані у російської армії укріплення, нова вогнева міць яких склала п’ятдесят два знаряддя (люнет – 28 і редути – 24), але вже зверненого проти їхніх творців-захисників міста.

Саме з цієї позиції було розпочато найпотужніший коаліційний кидок 5 червня двадцятип’ятитисячним корпусом, метою якого було повне захоплення Малахового кургану і прилеглих батарей. Але не дивлячись на ретельну підготовку операції, атака знову була відбита російськими об’єднаннями, при цьому наступачі зазнали колосальних втрат.

Роботи ж на пагорбі не припинялася ні вдень, ні вночі – відновлювалися пошкоджені укріплення, створювалися нові. Вся його поверхня була вкрита траншеями, насипами, турами, мішками із землею… так що залишки башти, яка раніше красувалася на його гребені, тепер були ледь видні над значно підвищеним рівнем землі.

Лише двісті метрів розділяли тепер ворогуючі сторони на ключовій севастопольської висоті, коли 28 червня випадковою кулею тут був смертельно поранений головний світоч міської оборони адмірал Павло Степанович Нахімов.

Через трохи більше ніж місяць (5 серпня) ворожі війська, що знаходилися вже в ста метрах, вжили п’яте бомбардування, яке змусило замовкнути всі російські гармати висоти в наслідок підриву двох складів бомб.

Відстань між захисниками та нападаючими невблаганно скорочувалася і до моменту вирішальної сутички 27 серпня 1855 складала лише тридцять п’ять метрів. А почалося все з шостого (останнього) бомбардування Малахової висоти зі ста десяти знарядь об’єднаними англо-французькими військами 24 числа, яке перетворило колись потужне бойове укріплення лише в жалюгідну його подобу – насип було зрито практично на половину, траншеї засипані, знаряддя понівечені, амбразури зруйновані і це не рахуючи тисяч людських жертв.

Фортуна була на боці коаліційних військ і коли одне з ядер потрапило в навантажений спиртом транспорт «Березань», полум’я згарища якого освітило курган у всіх нюансах 25 числа, що полегшило противникові наведення на ціль.

Після вогненно-металевого смерчу західна висота Південної сторони до полудня 27 серпня перетворилася на зоране поле, де вціліли лише дві гармати та залишки укріплень, на які був спрямований удар 9600 чоловік з’єднання французької армії під проводом П’єра Франсуа Жозефа Боске (1810 – 1861).

Подолавши розділяючи супротивників двадцять п’ять метрів відстані атакуючі війська швидко розосередилися по всій території укріплення. Кривавий п’янкий бій розгорівся на всій поверхні Малахова – билися залізом і камінням, деревом і зубами – всім, що потрапляло під руки проти ненависного ворога.

Але не дивлячись на всі героїчні зусилля російських військ і три спроби відбити висоту, курган через пів години після початку атаки було для них втрачено, хоча і не повністю – у вежі замкнулися близько сорока сміливців на чолі з поручиком Михайлом Павловичем Юнієм і безперестанку сипали французам в тил градом куль аж до вичерпання вогневого запасу.

А в одному з бліндажів ще три години після відступу російських військ витримував облогу загін під командуванням поручика Адама Петровича Орди (1835-1897). Лише після їх здачі в полон висота стала повновладним володінням французьких військ – ключ від Севастополя був у руках коаліції.

До п’ятдесятирічного ювілею (1905 рік) пам’ятної Першої оборони міста територія Малахова кургану була перетворена в меморіальний комплекс.

Під час облоги 1941 – 1942 років, пагорб на західному березі Південної бухти вже не був ключовою фігурою в шаховій партії між німецькими і радянськими військами. І лише під кінець воєнних дій 30 червня 1942 на його просторах розгорівся запеклий бій між батареєю Матюхіна і ворожими військами, результатом якого була дворічна окупація Севастополя.

Архітектура

Вхід на територію Меморіального комплексу Малахов курган з боку вулиці Героїв Севастополя охороняє портик доричного ордера, увінчаний пам’ятними датами Першої оборони бази Чорноморського флоту 1854 – 1855 років та чотирма двоголовими орлами над бічними кованими хвіртками – творіння А.М. Вейзена. Його чавунні пропілеї (ворота), створені на початку ХХ століття, сильно пошкодила Друга світова (1939 – 1945). Їх реставрація була закінчена в 1954 році.

Від воріт до вершини пагорба піднімається триступеневий партерний амфітеатр з оглядовими майданчиками на верхній точці кожного ярусу і симетричними бічними східцями. Центр же ярусу прикрашений на манер французького парку стриженими зеленими насадженнями.

Вінчає верхній ярус амфітеатру кругла площа, яка є архітектурним противагою відновленої вежі-донжону центральної алеї комплексу, основна маса зелених насаджень якої має півстолітній вік (висаджена силами видатних особистостей того часу).

Пам’ятки

На круглому майданчику біля підніжжя центральної алеї пагорба західній висоти Південної бухти зліва зустрічає пам’ятник-літак, присвячений загинувшим льотчикам, які билися за звільнення Кримського півострова у Другій світовій війні, а зліва – хрест – братська могила колишніх ворогів (російських і французьких воїнів), полеглих у час Першої оборони Севастополя, за яким розташована меморіальна табличка місцеположення 127 батареї.

Зліва шляху до вершини Малахового кургану розташований цілий ряд пам’ятників, присвячений пам’яті захисникам міських стін в період німецької облоги 1941 – 1942 років – солдатам батареї під командуванням старшого лейтенанта Олексія Павловича Матюхіна (1912 – 1945) (праворуч розташоване лише місце, де раніше знаходився склад боєприпасів її другої гармати).

Центр алеї займає рельєфна об’ємна схема розташування укріплень ключовий висоти під час Кримської війни 1854 – 1855 років. А поруч з нею причаїлося невисоке деревце мигдалю за плетеної огорожею, яке начебто нічим не відрізняється від інших родичів, і лише небагато хто знає, що це чи не єдине дерево, що вижило на кургані у вогні Другої світової.

Апогеєм висоти є оборонна вежа-донжон, оперезана алеєю знарядь часів Кримської війни, серед яких сумним нагадуванням про близькість гибелі в ті фатальні дні нагадує табличка на місці смертельного поранення адмірала Нахімова. Центр майданчика перед баштою прикрашає скульптурне зображення пам’ятника Вічний вогонь, а зарості приховують розкидані то тут, то там пам’ятні таблички розташування батарей під час Першої облоги Севастополя.

Бічна доріжка, що йде від Малахової вежі праворуч, призводить на місце першої знаменитої жертви, покладеної на вівтар війни, яка знищила місто в середині XIX століття – смертельного поранення адмірала Корнілова (пам’ятник відновлено в 1983 році).

Додаткова інформація

Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Героїв Севастополя, Меморіальний комплекс «Малахів курган».

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) до повороту на вул. Генерала Мельникова, а потім повернути праворуч на вул. Героїв Севастополя, де знаходиться центральний вхід Меморіального комплексу «Малахів курган».

Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто – вокзали). Далі міським транспортом по вул. Героїв Севастополя до зупинки «Малахів курган».