Манявський шедевр

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-09-2019

Його дбайливо зберігали, на нього молилися, за нього боролися… а ще мандрував він більше, ніж деякі з смертних бережений небесами через всі негаразди трьох століть, в той час коли зникали і з’являлися країни, що номінально вважалися його господарями як фізичне втілення народної мудрості “життя минуче, а мистецтво – вічне”.

Духовними пращурами його можна вважати настоятелів Манявського скиту Йова Княгинецького та отця Феодосія, перший з яких відродив обитель, а другий – заснував при ній школу малярів, під крилом якої в кінці XVII століття зійшла зірка Йова Кондзелевича. Чернець родом з львівської Жовкви очолив її на запрошення настоятеля на час роботи над великим новим іконостасом для Хрестовоздвиженського собору.

Читати далі »

Пороки молодості майбутнього Пророка

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-09-2019

Ну звичайно ж головний пророк України повинен поставати в образі благородного старця, навченого довгими мандрами, сивочолого життєвою мудрістю, пройшовшого крізь біль і страждання тисяч випробувань, а не юним франтом в модному сюртуку за столом із доброю випивкою. Але молодість – є молодість, їй властиві крайнощі в усьому, і Тарас Шевченко не народився старцем з густими вусами і люлькою в зубах, яким його знає весь світ по нечисленних фотографіях.

Так, він виріс в українському селі, але крила вдачі та геніального таланту, та ще й не одного, швидко знімають провінційний наліт, коли сімнадцяти років від роду потрапляєш в блиск і шик столичного товариства, до того ж після дворічного закордонного вояжу до Вільню, нехай всього лише в якості слуги свого господаря Павла Енгельгардта. Тим більше тут на нього чекали оплачене чотирирічне навчання в художній майстерні Василя Ширяєва і гроші на кишенькові витрати від господаря.

Читати далі »

Від розумних розваг до професіоналізму

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-09-2019

Найпопулярніша спортивна гра в світі з’явилася в українському Луганську десь в перших десятиліттях ХХ століття, разом з шкіряним м’ячем, привезеним з Праги викладачем гімнастики місцевого міністерського училища паровозобудівного заводу, Генріхом Држевіковським.

Хоча за однією версією, що спирається на спогади Павла Максимовича Седашова, подарунок призначався для Товариства розумних розваг при заводі і був привезений на Луганщину в 1908-ому. Матчі проводилися на окопаному по периметру майданчику, а воротами служили прості стовпи з мотузкою замість поперечини. Апофеозом футбольного передвоєнного буму краю стало створення в Костянтинівці в 1913-ому футбольної ліги Донбасу, під егідою якої в тому ж році відбулася зустріч молодіжних команд Луганська та Алчевська, яка завершилася з рахунком 3:1 на користь перших.

Читати далі »

Благословенна рукою генія

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-09-2019

Іноді диві зигзаги долі – тернистий шлях історії. Одні, на перший погляд позитивні події давно потонули в безодні часу, інші – залишаються в століттях, хоч і мають протилежний знак. Одним з яскравих прикладів може служити Катеринославська (тодішній Дніпро) заслання поета Олександра Пушкіна. Що може бути прозаїчніше? Ось тільки вільні звичаї тодішніх виправних методів дозволили залишити відбиток генія в літописах багатьох українських міст і селищ.

В Одесі перший раз він був лише проїздом до Кишиневу в 1821-ому, зате на зворотному шляху через два роки затримався аж на тринадцять місяців, щоб продовжити писати “Євгенія Онєгіна” не без меркантильного розрахунку – генерал-губернатори Бессарабії спочатку Інзов, потім Воронцов протегували його таланту, в замін компанія Пушкіна в такий далині від столичних салонів кілька урізноманітнила дозвілля місцевої громади.

Читати далі »

Солодкий смак помсти

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-09-2019

Її чоловіка, київського князя Ігоря, древляни, як свідчать літописи, вбили в 945-ому за ненаситність із особливою жорстокістю, розірвавши тіло навпіл за допомогою двох нахилених дерев. Його ідея про збір додаткової данини або “походити” при відправленій додому дружині виявилася не з кращих. Але заощаджені хутро і мед виявилися нічим у порівнянні з тим, що чекало бунтівне слов’янське плем’я. Княгиня Ольга стала повноправною правителькою Київської Русі, чому значною мірою посприяли жорсткі уроки, піднесені нею на прикладі древлян для залякування ворогів і наснаги друзів…

Той же ватажок древлян, увійшовши у смак своєї першої перемогою, вирішив, що так само легко отримає і Київський престол по праву сильнішого, причому на абсолютно законних підставах – для цього всього лише було потрібно одружується з Ольгою, удовою вбитого. Не врахувало бунтівне плем’я лише одного, що кров – не водиця, а княжа і тим паче.

Читати далі »

Українська "Північна зірка"

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-09-2019

Вона народилася в українській Одесі зразка 1889 року зі величезними крилами поетичного таланту за спиною, під нещасливою зіркою особистого раю, щоб увійти в літературну історію країни, нагороди якої вона не визнавала і закінчити своє життя так і залишившись загадкою. Ім’я їй Анна Ахматова з дворянського роду інженер-капітана II рангу Андрія Антоновича Гордієнко.

У дворічному віці вона покинула батьківщину разом з переходом батька у служіння московському великому князю Олексію Михайловичу, щоб після розлучення батьків через три роки з матір’ю Інною Еразмівною Стогової повернутися в Україну – то були Євпаторія, а потім Київ.

Читати далі »

Політ нормальний

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-09-2019

Україна після розпаду союзу і приходу до влади в країні вихідців з партійної номенклатури нездатних керувати і адаптуватися до умов змінених реалій – це сміх крізь сльози для її громадян і страшилка для тих, хто в цей час тут не жив. Розвал торгово-економічних зв’язків, затримка зарплат у всіх галузях і всюдисущий бартер, коли товар міняли на товар.

Ось і заповзятливе керівництво Чернігівського об’єднаного авіазагону вирішило підзаробити на перегоні старого біплана “Ан-2” в місто Мерфрізборо, штат Теннессі (США), щоб використати величезну на той момент суму в 25 тисяч доларів на поліпшення житлових умов своїх співробітників.

Читати далі »

Вигнанець французької Рив'єри

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-09-2019

Українські гниди, які вбили незалежність країни зразка 1917 року, щоб на сім десятиліть втопити її в безнадії радянського буття та знищити цвіт нації в тюрмах і таборах московитів, покалічили сотні тисяч життів живих і ще не народжених в еміграції. Одним з таких представників української інтелігенції був Володимир Винниченко.

Він, автор переважної більшості нормативних і законодавчих актів Української народної республіки в якості голови Директорії і тритомника “Відродження нації”, назавжди покинув захоплену червоними радами рідну землю в 1920-ому разом з дружиною Розалією Яківною, щоб після десятиліття поневірянь і усвідомлення відсутності перспектив повернення в Україна нарешті в жовтні 1934 року остаточно осісти на французькій Рив’єрі в містечку Мужен, що в департаменті Приморські Альпи.

Читати далі »

Пам'ять на довгі літа

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-09-2019

1785 рік став чорним для ченців Манявського скиту і всієї прикарпатської православної округи, приголубленою його милостями – за розпорядженням новоъ австро-угорської влади, яка анексувала ці землі після падіння Польщі, зникала на очах стародавня святиня.

Однак, як кажуть, ченці не були б самі собою, якби навіть у цей важкий для себе час невизначеності не знайшли б спосіб підтримати свою засмучену паству… Причому неординарний засіб підняття настрою народ в окрузі запам’ятав на століття, передаючи з уст в уста – з посміхом монахи викочували зі своїх підвалів незліченні бочки з молдавським вином і пригощали ним усіх бажаючих “на пам’ять на довгі літа” до положення риз. І ці загальні веселощі замість скорботи тривали не один день.

Читати далі »

Вороняцькі вихрести

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-09-2019

Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали “вічні союзи” проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…

Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість “ясиркників”, яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.

Читати далі »