Український нічний жах московитів 1618-ого

Йшов 1618 рік на Московії одночасно існувало два царя: ніколи не бувалий на мокшанських болотах спадкоємець польського трону Владислав Ваза (обраний семибоярщиною в 1610-ому) та місцевий кволий нікчема Михайло Романов – ставленик Земського собору обраний трьома роками пізніше.

Дипломатичний польсько-московитський двобій тривав чотири роки, аж коли склався відносний паритет – Романов із своїми військами забарикадувався в Москві, поляки військовим табором стали під Вязьмою, не одна із сторін не мала переваги задля отримання перемоги чи вагомих аргументів для злому ситуації на свою користь.

Читати далі »

Всюдисуще око індійського бога

Тисячоліттями ці очі кольору небесного бездоння пильнували мир та злагоду на благословенній індійській землі. Один їхній погляд зміряв найлютіших ворогів чи народжував взаємне кохання, вгамовував до скромності пиху і дарував жадане щастя материнства, втихомирював буйні голови та посилав душі небесне просвітлення, хоча їхній власник колись був всього лише плодом кохання земних чоловіка і жінки, народженим в Айодхї в понеділок місяця Чайтра. Адже згідно індуїстських вірувань після смерті такої крихкої фізичної оболонки душа всесвіту великого Рами оселилася саме в тій статуї з очима кольору його шкіри – синіми, як два безкінечних вирії, між якими саме і існує людське життя, безцінними алмазами.

Ось тільки після всіх тисячоліття віра в могутню силу великого Рами з кожним роком англійської колонізації ставала дедалі слабшою, поки одного дня зовсім не зникла, відкриваючи шлях для невгамовної людської жаги легкої наживи – так статуя бого-людини за легендою злодійською рукою була позбавлена дорогоцінних всевидючих очей. Їх надтаємно продали на чорному ринку. І хоча статуя лишилася очей, але не позбулася своєї сили бачити і діяти крізь простір-час у вчиненні небесного правосуддя через покарання осквернителів, які зберігають священні реліквії…

Читати далі »

Московська ганьба Конотопської битви

Одним з яскравих прикладів типової поведінки московських татар-грабіжників, домовленості з якими у всі часи не вартували і ламаного гроша – після захоплення Конотопу в 1658-ому та спільної молитви разом з жителями князь окупантів Ромодановський віддав місто на розграбунок своїм опрічнікам із звичайною татарською аргументацією: «винуватого Бог знайде, а війська треба потішити і нагородити за праці, в поході понесені».

Недивно, що і так не лояльне до московитів населення українських теренів від краю і до краю почало стікатися під прапори Івана Виговського, який очолив згасаючий після смерті Богдана Хмельницького рух опору загарбникам за відновлення незалежності України. З огляду на це на допомогу Ромодановському з Московії, порушивши український кордон, почала сунути 150 000 навала на чолі з татарином Олексієм Трубецьким.

Читати далі »

Золоте руно Пекторалі

Богиня хмар Нефела, казково-дивовижна далека Ея, безстрашні герої-аргонафти… легендарно- міфічне воно кружляло голови багатьом поколінням європейців, обіцянкою доторкнутися до божественної магії володіння незліченними скарбами. Його шукали, не знаходили, але так і не змогли забути, адже не можна забути неземне сяйво, що пробивається крізь сон мрії. Золоте руно.

Колись посланий Нефелою з небес летючий баран із золотим хутром врятував життя її дітей з-під жрецького ножа, який був занесений над ними з подачі другої дружини їхнього батька (царя Афаманта) підступної Інно, що наслала на землю посуху, неврожай та голод. Правда шляхом через пролив до Мармурового моря нещасна Гелла сковзнула з шовковистого руна та потонула в морських хвилях, а води ті з того часу на її честь називали Геллеспонтом (зараз Дарданелли).

Читати далі »