Вірний служка Кремля. Михайло Булгаков

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-08-2022

Петлюрівське: “Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди”, – як найкраща характеристика того, чия «Майстер та Маргарита» було включено до української шкільної програми, тим часом коли його кремлівський покровитель вбивав мільйонами українців штучними Голодоморами, бойовими діями Другої світової війни та масовими репресіями за національною ознакою, а сам він написав такі українофобські твори, як «Біла гвардія» та «Я вбив» (і це не врахуючи всі інші майстерно пронизані ненавистю до України). Киянин Михайло Булгаков, який зрадив свою Батьківщину за милість та подачки окупаційної радянської влади.

І хоч діти за батьків не відповідають, але в даному випадку яблуко від яблуні впало зовсім не далеко — Михайло виріс гідним сином богослова, якого прислали на руїни знищеної Могилянки викладати московське бачення релігійних цінностей, де добро — це зло, а світло — темрява. Рання біографія майбутнього улюбленця «вождя народів» стандартна як на персвістка сім’ї російських інтелігентів-провінціалів в Києві: Олександрівська гімназія, Київський університет Святого Володимира, одруження з московиткою Тетяною Лаппою після другого курсу.., навіть Перша світова не стала йому на заваді, адже він спокійно в 1916-ому отримав диплом лікаря 1-розряду завдяки родинним зв’язкам дружини не будучи мобілізованим. Вся військова кар’єра Булгакова тоді обмежилась півроком у російському прифронтовому тилу під час літньої компанії того року, і новою керівною посадою в лікарні на Смоленщині, де він до того ж став затятим морфіністом.

Читати далі »

Остання формальність на шляху до незалежності

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-08-2022

22 серпня 1992 року — незаслужено підзабута сучасниками дата, але ж саме тоді в залі Верховної Ради відбувся останній акт з формалізації офіційного правонаступництва Незалежності від Української Народної Республіки (УНР) до соборної України. Але трошки передісторії…

Новітній етап історії України почалася з проголошення 7 листопада 1917 року автономії в складі Московії, але з оголошенням війни Україні два з половиною місяці по тому (22 січня 1918 року) від квазі державного утворення під назвою «Українська Народна Республіка Рад» під абсолютною владою та керівництвом Кремля, шлях до офіційного визнання світом незалежності УНР був відкритий — в найкоротший термін дипломатичні відносини були налагоджені з двадцятьма країнами.

Читати далі »

Підрив ДніпроГЕС

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-08-2022

Одна з найчорніших сторінок в українській історії Другої світової війни, найстрашніша трагедія вчинена окупаційною московською владою на українській землі, геноцид українського народу.., як не називай, а вмить обірвані одним розчерком пера командування радянських терористів тисячі людських життів — чи це не великий злочин, за який московити так і не понесли покарання? А як відомо, не покаране зло завжди повертається, що Україна відчуває зараз на собі 24/7.

Хроніка подій: в чверть на дев’яту вечора 18 серпня 1941 року гребля ДніпроГЕС була підірвана, в результаті чого в утворений пролам завдовжки 175,5 метрів хлинули тони води, які утворили шестиметрову хвилю з ефектом цунамі, що ринулася вниз за течією, знищуючи все на своєму шляху. Подробиці цього жахливого злочину довгий час московська влада намагалася замовчати знищенням і залякуванням свідків, приховуванням документів під грифом «надсекретно» в сподіваннях, що війна все спише, а час зітре людську пам’ять. Але НІ! Навіть через вісімдесят років українці пам’ятають і намагаються відновити всі деталі тієї масштабної рукотворної драми.

Читати далі »

Донька карпатських вітрів — повітруля. Українська міфологія

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-08-2022

Могутні, нестримні, нескорені, як саме життя, гірські вітри сивих Карпат. Ну якими ще могли з’явитися на білий світ істині доньки своїх батьків, як не волелюбними і стрімкими красунями оповитими різнобарвним квітковим шовком з легкими мереживними крилами за спиною, прекрасними, як сама Україна? Повітрулі — міфічні жительки українського фолклору.

Їхня домівка — високі гори обгорнені в хутро вічнозелених смерек. Хоча холодну пору року вони не люблять, ховаючись на цей період в тільки їм одним відомих глибоких печерах, щоб в теплому мареві сну перечекати всі негоди, рясні дощі та заметілі. Повітрулін час — від розквіту першої весняної квітки і аж до останнього впалого з дерева листочка, саме тоді веселими зграями та поодинці, як кажуть в народі їх можна стріти на залитих сонячними променями полонинах чи край річкового берега, в лісових хащах чи пустуючими в кришталі озерних вод.

Читати далі »

... Та не судимі будете. Петро Шелест

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-08-2022

Його називали ідейним комуністом до мозоку кісток, якого навіть запідозреного у недостатній радянськості перевели на підвищення до Москви замість позбавити будь-якого впливу на внутрішньодержавну політику тоталітарного режиму довічним забуттям. І разом з тим саме він на державному рівні під час радянської окупації зробив для збереження України більше ніж будь-хто інший. Так хто він, Петро Шелест, радянський діяч чи гідний нащадок свої козацьких пращурів?

Стандартна, як на радянського діяча, рання біографія: селянська родина Зміївського повіту (хоч батько згідно родинної традиції з відставних військових з двадцятирічним опитом служби за плечима), церковно-парафіяльна школа, чередникування на Полтавщині, Харківська залізниця, паровозоремонтний завод… і все це за неповних чотири роки (хтось може вбачати в цьому активні спроби сховати своє козацьке коріння та не зовсім селянське родинне, якщо не враховувати, що хлопчині на час закінчення цієї «одіссеї» ледь виповнилося п’ятнадцять).

Читати далі »

Сирники. Смак українського сонця

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-08-2022

Датування почесного приєднання смачнючих сирників до традиційних народних страв української кухні губляться десь серед прадавньої сивини вічно молодого Часу, який майже не лишив нащадкам на згадку письменних джерел про кулінарні вподобання наших пращурів. Можливо, ці сонячні символи лишив на згадку по собі Ярило, коли він поступово відступав у народний український фольклор гнаний безжальною рукою офіційної релігії, однак і зараз тисячі українців віддають йому шану стрічаючи з цими смаколиками світанок нового дня.

Звичайні сирники готуються з домашнього вершкового сиру виготовленого з «незбираного» молока та за смаком можуть бути як солодкими, так і солоними залежно від вподобань. Як добавку в перші кладуть улюблені сухофрукти вимочені в солодкій настоянці чи лікері (родзинки, курага, вишні, сливи, полуниці) чи ядра горіхів-насіння з ваніліном, корицею, лимонною цедрою та неодмінним цукром в якості приправ, а до других – не шкодують різноманітної різаної зелені (петрушка, кріп, зеленого пір’я цибулі) або грибів з відповідними приправами з числа різних видів перцю, паприки, базиліку, сушених часнику чи томатів.

Читати далі »

Прабатько українського броніка

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-08-2022

Прабатько українського броніка

Ідея індивідуального захисту воїнів та осіб із підвищеним ризиком замаху на їхнє життя аж ніяк не нова. Вона налічує тисячоліття і тисячоліття з часів стародавньої Греції та Середньовіччя з їхніми металевими кірасами, шкіряними нагрудниками, лицарськими панцирами.

Читати далі »

Характер з перцем. Павло Глазовий

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-08-2022

Українець, якого боялась тоталітарна московська влада, який своїм гострим як бритва пером шар за шаром знімав брехню радянської пропаганди, жарти якого осяювали променями світла сірий морок будення окупації, даруючи надію на схід українського сонця. Відважний воїн, талановитий літератор, жорстокий глузівник… а загалом цілісна безкомпромісна натура, з якою не легко, але цікаво було мати справу в реальному житті, Павло Глазовий.

Пересічна селянська українська сім’я з Миколаївщини в перші роки радянської окупації (він народився в 1922-ому), якій долею було відведено стати колискою його таланту. Влаштований Московією з ціллю знищення українства штучний голодомор 1932 — 1933 років, з якогой сім’я Глазових вийшла з втратами. Радянська восьмирічка, закінчення якої відкрило перед хлопчиною шлях до реалізації мрії дарувати парость магії українського слова молодому поколінню вступом до Новомосковського педучилища.

Читати далі »

Цвинтарний етикет. Українські традиції

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-08-2022

Все в цьому світі має свій початок і свій кінець, чи як казав Екклезіяст: «Усе повертається на круги своя. Все пішло з пороху, й на порох все звернеться». Від життя на землі залишається лише пам’ять закарбована в діяннях чи матеріальних об’єктах, дотичність до яких не дає спогадам остаточно зникнути. Адже людина живе, поки про неї згадують, про що напевно знали українські пращури, використовуючи поховання різних видів як останнього притулку спочинку своїх померлих. Саме могили родичів – те матеріальне втілення родового літопису, за яким можна простежити зв’язок між минулим і майбутнім, наочне підтвердження права називатися українцем.

Цікаво, що хоч зараз прогресивний час рішуче відтісняє в минуле старі традиції поховання як такі: три дні (щоб душа могла попрощатися з рідною домівкою) цілодобового чатування родичів з молитвами в будинку померлого біля труни з небіжчиком вбраним у все нове-біле (символ духовного очищення при переході в інший світ), несення домовини близькими та рідними з хустками-пов’язками до самого цвинтаря, відсутність музики та надгробків, чорний креп на вхідних дверях та рукавах скорботних чоловіків і жіночих хустках, річний траур родини із забороною пишних свят та одружень її представниками.., весь важкий для родичів в моральному плані тягар передпоховального процесу беруть на себе спеціалізовані ритуальні контори, але неписані правила подальшого поводження на цвинтарі зберігаються до нині.

Читати далі »

Галицький геній. Ян Щепаник

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-08-2022

Можливо те, що кажуть в народі, «геніальна людина, геніальна у всьому» — свята правда, адже як інакше можна пояснити унікальні відкриття в найрізноманітніших галузях, його, уродженця маленького села Рудники, що на Львівщині? Навіть в сучасному світі технології та винаходи Яна Щепаника лишаються актуальними, хоч ім’я його незаслужено і було підзабуто в якості їхнього першовідкривача.

Він народився в 1872-ому підданим Австро-Угорської імперії, що надавало широкі можливості для отримання освіти та розвитку талантів обдарованим дітям, нехай вони і були з пересічних селянських сімей. Школа, гімназія, краківський педагогічний… хоча вчителював Ян після отримання диплому всього пару років, адже його природна цікавість, винахідливий розум та навички отримані в лабораторії Игнация Лукасевича спонукали молодого чоловіка в 1896-ому кинути викладацтво і повністю присвятити весь свій час дослідно-конструкторській роботі.

Читати далі »