Перший український канадець

Опубліковано Виктория Шовчко 30-04-2020

Нащадки тих, хто в далекому 1555 році заснував невеличке село на річці Лімниця під Калушем та сто років потому активно підтримав українську визвольну війну Богдана Хмельницького, просто не могли були пасивними обивателями серед посилення польського тиску на українську громаду під прапором Австро-Угорщини. Саме тому першим офіційним українським емігрантом до Канади став саме Іван Пилипів, народжений за вісім років до країни, яка стане його другою батьківщиною.

Коли саме у простого хлопця зі Станіславщини з’явилася цікавість до далеких заокеанських країв – може ще в школі, коли вчитель натхненно розповідав про далеку Америку, чи десь у розмовах з місцевими німцями, які працювали на сплавах на Лимниці, промайнула цікава назва нової країни? Спершу, за згадками самого Івана записаними І. Боберським в 1932-ому, він звернувся до місцевого німця Гаврея за його кревними контактами в канадській землі – той не відмовив.

Читати далі »

Характерник - чаклун українського війська

Опубліковано Виктория Шовчко 26-04-2020

Напів-боги чи напів-люди – вони одвічні хранителі української землі, життя яких на стільки переплелося з легендами, що через призму пройдешніх століть дуже важко відділити правду про них від вигадки. Прості і не дуже люди схиляли перед ними голови на знак великої шани замішаній на страху перед непоясненим, щоб передати їхню славу в переказах крізь багато поколінь. Але українська земля у всі часи дарувала і зараз продовжує своїм нерозумним дітям цих чаклунів, щоб вони рятували і берегли в найскрутніші часи. Характерники – міф і реальність.

Коли смерть на полі бою гуляє поруч, збираючи свої жнива, а кров ллється рікою лишитися в живих і не з’їхати з глузду допомагає лише віра в Бога, потойбічний світ, невідомі сили, які одних карають, інших – милують. Тому саме серед українського війська, яке у всі часи існувало на межі світів, народилося і зберігалося найбільше легенд та переказів про захисників-чаклунів, хоча саме слово “характерник” з’являється в літературних джерелах лише в XIX столітті.

Читати далі »

Вогняна нитка між небом та землею

Опубліковано Виктория Шовчко 23-04-2020

Офіційні джерела звітують, що ченці домініканського ордену з’явилися в Летичіві на запрошення старостини Ельжбети Кам’янецької в 1600 році. На знак свого благословіння на заснування нової обителі папа Павло V (1552 – 1621) прислав їм копію ікони Богородиці з ватиканської базиліки, а до моменту початку будівництва кляштору з того часу пройшло аж шість років. Але у місцевому народному фольклорі, активно підтриманому церквою, на ті давні події крізь віки лишився свій погляд.

Так летичівські легенди стверджують, що домініканців під стіни новозбудованої фортеці привела саме Богородиця. Але господар цих маєтностей Ян Потоцький на відріз відмовив ченцям не тільки в поселенні під захистом оборонних стін, а й взагалі заборонив своїм вартовим навіть пускати їх до міста. Не допомогли сльози та вмовляння дружини, тієї самої Ельжбети Кам’янецької. Смиренно братія відступила перед грізним правителем… але не далеко – тимчасово вони розбили свій табір в двох селянських хатах у Залетичівці.

Читати далі »

Солодкий сморід

Опубліковано Виктория Шовчко 20-04-2020

Запах її біленьких та жовтеньких квіточок запаморочливо-солодкий перетворює навесні ці невисокі кущі на самостійний живий всесвіт, де працьовиті бджоли намагаються відлякати своїм агресивно-монотонним дзижчанням інших претендентів на їхній дуже корисний та солодкий нектар. Смородина – цариця саду.

Хоча вона, відома ще під назвою агрус або порічки, на стільки не вибаглива, що росте не тільки в облагороджених людською рукою умовах садів, а буд-де: на кам’янистих схилах балок, серед безкраїх посушливих степів, на краєчку заболочених долин. Майже всі її складові знайшли своє застосування в традиційній українській кухні (може окрім лише коріння), а унікальний набір вітамінів та мінеральних мікроелементів – наділив сильними лікувально-відновлювальними та антисептичними властивостями.

Читати далі »

Незламна неміч

Опубліковано Виктория Шовчко 15-04-2020

Здавалось би народження в сім’ї священнослужителя Московської імперії, де православна церква була і залишається однією з гілок влади з усіма відповідними привілеями, апріорі гарантувало хлопчикові гарну освіту, безбідне життя і старість серед спокою цвіту вишневих садів. Але доля буває великою жартівницею…

Вже у дев’ять Олекса пережив перше випробування, коли Перша світова війна, розв’язана в тому числі непомірними імперськими амбіціями Романових, поховала їхню країну під своїми уламками. Сім’я Влизько повернулася на дідівщину, до села Сигнаївка (нині Черкаська область). Але озброєний червоний люмпен не хотів залишати Україну у спокої, як сам сенс легітимізації вихідців з мокшанських боліт, раз-у-раз з боями окуповуючи українську землю та змушуючи родину священника переїздити з села в село в пошуках порятунку від своїхь зверств.

Читати далі »

Білі хустинки

Опубліковано Виктория Шовчко 12-04-2020

Його невисока кремезна постать давно переступила межі звичайного людського життя, ставши невід’ємною частиною українського народного героїчного епосу, як головний очільник руху опору одвічним українським ворогам з московських забагнючених просторів першої третини XIX століття. За двісті років після смерті він перетворився на українського напів-бога, і підстави для того були чималі: хто ще міг двадцять три роки чинити вдалий опір всесильній царській владі і будучи звичайним кріпаком зібрати під своїм крилом армію в двадцять штиків?

Саме життя Устима Кармелюка стало нічним жахом для царської охранки — вони вісім разів його арештовували, і з кожним наступним – вирок ставав дедалі суворішим, але він отримував своє побиття батогами від двадцяти п’яти до сотні і закайдований знов тікав із найвіддаленішого заслання до своєї України із чергового заслання, при цьому часом рятуючись від неминучої смерті — де тут не повірити, що перед тобою чи-то чаклун, чи-то перевертень.

Читати далі »

Крадійка чужих душ

Опубліковано Виктория Шовчко 11-04-2020

Її життя, як для доньки з благопристойної сім’ї галицького священника, було суцільним виключенням із загальних правил. Вона повинна б була спочатку стати дружиною якогось благопристойного чоловіка бажано з освітою, а після встановлення радянської диктатури — надпатріотичною комуністкою, щоб виправдати своє народження. Але доля вирішила пожаліти українку із схибленим на Московії татком, який довіз сім’ю аж до Таганрогу в Першу світову війну, дорогою втративши через хворобу сина (при своїх непоганих пізнаннях в медицині) і ледь не втративши її, доньку, Софію Яблонську.

На щастя розуму батьків таки вистачило, щоб повернутися до Галичини, де попівська донька (батько знов опікувався парафією, пройшовши чисельні перевірки) змогла отримати ту освіту, яку хотіла: вчительська гімназія, драматична та торгівельна школи, курси крійки та шиття, книговодства… Керування театром у вісімнадцять, Париж для навчання мистецтву зйомок кінострічок у двадцять.

Читати далі »