З чим у людини асоціюється багнюка? Точно не з чим приємним — огидна на дотик, запах та вигляд субстанція незрозумілої консистенції, навряд чи вона може викликати у людини якісь позитивні відчуття. Інша справа служки кого не кликали, така гидота для них, за прадавніми українськими переказами — то найулюбленіша рідна домівка, в якій плекаються та втілюються в життя такі самі нечисті каверзи та шкоди. І найменші, а для декого ще й найсимпатичніші (сердобольні українці люблять вбогих та ображених) серед нечистої сили, анчутки, саме з їх числа.
Кривобокі на ліво (або п’яту вовк відкусив, чи дверима відбили, як від людей тікав) хутряні билинки з крильцями, хоч як і всі вони рогатий… в народі до них зазвичай ставилися зі зверхньою поблажливістю — служки нечистого, але маленькі та гноблені іншими представниками своєї братії, то і шкоди від них небагато, можна від неї і відмахнутися. Головне самому анчутку не кликати промовлянням вголос її імені, бо прив’яжеться, не відв’яжеш – його улюблена забавка — лякати пізніх перехожих незрозумілими звуками.
Традиційно їх вважають найменшими прислужками болотяника та водяника. Штучно це мале бісеня може з’являється, за народними повір’ями, з курячого зноска (маленького яєчка, яке і не розіб’єш толком), який носила під пахвою людина дев’ять днів. Природнім ж шляхом — викупляються з таких самих нежиттєздатних яєчок диких птахів на полях і луках.
Кажуть люди, що від птахів цім маленьким створінням дісталися крильця та м’якеньке хутро, більше схоже на пух. Тому і живуть вони за своїм бажанням і в воді, і в лісу, і на луках-полях. Останні, мають більш людську подобу і виступають помічниками-охоронцями поля від іншої нечистої сили. Залежно від ввіреної їм дідівщини, бо у кожної анчутки — своя рослина, вони бувають вівсяними, конопляними, просяними, житніми, картопляними…
Осінньої пори, коли поля пісня жнив стають пусткою, вони перебираються ближче до млинів, щоб живитися тим борошняним пилом, що осідає навколо. То й до людей крилаті бісеяти налаштовані не дуже вороже, можуть лише час від часу з бешкету чи через нудьгу переплутати мотузки млинникам чи втягти дрібнички з возу.
Але щира молитва чи надійний оберіг з металу могли швидко припинити всі ці анчутцькі витівки. Ще страшніше для них, якщо поруч буде собака — найстрашніший для них ворог, втім як і його брати по роду в дикій природі, вовки та лисиці. Радикальним ж засобом боротьби з нечистим було всепоглинальне та всеочисне полум’я.
Історично вважається, що походження цих бісівських духів, втім як і сама назва, прийшла на українські землі з Балтики, по берегах якої в щільних заростях очерету спрадавна живуть малесенькі качечки знані, як («anciute»). Полохливі та майже непомітні через свій крихітний розмір та природній колір, особливо вночі, вони можуть добряче налякати випадкового перехожого, неочікувано вистрибнувши-вилетівши з-під його ніг, раптовими гортанними криками в абсолютній тиші, що луною відбивається від води, шебуршанням в прибережних хащах.