Вже напевно талановитий живописець, малюючи на замовлення князів Сангушків на початку XVIII століття ікону святого Стефана для їх палацу в Славуті, і не здогадувався яка незвичайна доля уготована його творінню і скільки випробувань випаде на його долю, перш ніж він стане справжньою реліквією, яку будуть боготворити за послання небес, за нез’ясованість дива, за унікальність сюжету.
За яких таких причин в XIX столітті полотно загрунтували наново і зобразили Спасителя історія замовчує, але на порозі Першої світової саме з ликом Христа ікона прикрашала палац Романа Даміана, коли 19 жовтня 1917-го збожеволілі від вседозволеності і запаху крові російські солдати 264 запасного полку підбурювані більшовицькими комісарами увірвалися до княжої резиденції в пошуках легкої і багатої здобичі.
1792 рік. Московія як завжди зайнятий своєю улюбленою державною справою – вбивством своїх підданих на черговий східноєвропейської війні заради задоволення своїх амбіцій під прикриттям горезвісного «відновлення історичної справедливості», а простіше кажучи захопленні чужих земель, до яких вона ніколи не мала відношення. Тим більше ситуація підходяща – Річ Посполита вже пережила два розділи федерації і значно ослаблена в військово-економічній сфері.
Улюблене заняття росіян – нападати на слабких. Як бувало не раз жертвами їх атак ставало місцеве мирне населення, а зовсім не військові загони їх захищаючі. Самодурство, як відмінна риса всіх рівнів російського керівництва і їх підопічних, в усі часи з легкістю замінювало московитам рекогносцировку, розвідку та планування, а результат досягався лише чисельністю трупів їх солдатів.
Могутній і найзаможніший рід затятих поборників православної церкви, яким зобов’язана своїм існуванням незліченна кількість каплиць, храмів та монастирів волинської землі як єдиний порятунок і розрада серед жорстокості і несправедливості цього світу з його нескінченними війнами і стражданнями. Князі Острозькі.
Чим прогнівили вони небеса, що Всевишній припинив їх рід по чоловічій лінії і віддав владу в руки Ганні (в католицтві Алоїзі) Ходкевич, що зрадила вірі пращурів – невідомо. Позиції православ’я на підконтрольних Острозьким землях після того сильно похитнулися – в боротьбу за уми і серця за підтримки можновладців вступили численні римські ордени, серед яких єзуїти грали головну роль. Грецька віра вийшла з моди і стала релігією черні. І хоча поступово пристрасті розпалювалися, конфлікт все ж не виходив з економіко-політичної площині.
Напевно в ту мить, коли святий Володимир здіймав свій кубок до небес во здоров’є хрещеної Київської Русі, ніхто із сучасників і припустити не міг скільки кривавих, омиті потом і сльозами випробувань чекає Україну на шляху до довгоочікуваної Волі. За які такі гріхи країна сім століть перебуватиме в неволі, поки не пройде через очищення голодомором, червоним терором, двома світовими війнами та останньою російсько-українською війною, щоб повстати з попелу сильною і незалежною, напевно знає один Бог.
Пам’ять про доленосне хрещення і образ князя Красне Сонечко український народ дбайливо зберігав в найсвітліших куточках своєї душі, не дивлячись на століття під іноземним пануванням. Що вже казати про історичні артефакти з ними пов’язані…
Дитя народжене поза шлюбом, в жилах якого тече горда і могутня кров польського короля Сигізмунда I Старого, за законами всесвіту не могло пройти свій життєвий шлях в тіні безвісти і пересічності, адже кров – не водиця і голос предків завжди рано чи пізно завжди дається взнаки.
Виховання в розкоші і тиранії двору королеви Бони Сфорца, яка не мала причин до теплих почуттів у відношенні своєї неофіційної пасербиці… и при першій нагоді норовлива Беата Косцелецька спокушена молодістю і багатством одного з придворних аристократів на ім’я Ілля Костянтинович Острозький 3 лютого 1639 року вінчається з ним в Краківському замку, щоб стати володаркою величезних володінь в східній частині Речі Посполитої.
Затяжний запаморочливий роман як солодке тягуче вино дурманячий голову все більше і більше затягував в свої заборонені і від того ще більш привабливіші золоті сіті її – палку польську аристократку з роду Ржевуйських – і предмет її зітхань – французького письменника, який пізнав смак першого приголомшливого успіху книги «Психологія шлюбу».
Законний чоловік на дев’ятнадцять років її старше і великі маєтки в Житомирському повіті Волинської губернії на одній чаші вагов і молодий талановитий іноземний літератор без гроша за душею – на інший – не легкий вибір для молодої красуні Евеліни Ганської. Потім все ж нею будуть написані два анонімних листи з різницею в півроку під інтригуючим псевдонімом «Іноземка», після яких відбудеться їхня перша доленосна зустріч у швейцарському Невшателі в 1833-ому.
Скільки їх під похоронним камінням, в глибоких підвалах, на вершині високих гір, в старій кладці фортечних стін, під корінням вікових дерев, в политій кров’ю землі… не знає достеменно ніхто. І не тому що не шукають, а тому, що час з’явитися на світ їм ще не настав.
Століттями через брак надійних місць зберігання люди ховали свої скарби там, де мали можливість і де вважали ймовірність їх випадкового виявлення мінімальною. А багатств благодатна українська земля в усі часи давала своїм дітям стільки, скільки вони могли взяти своєю працею, відвагою, розумом і наполегливістю.