В ті часи коли сила віри безмежно володарювала над розумом і серцями обивателів, а всі хвороби і недуги могли зціляться лише силою молитви, в процвітаючий столиці Галичини один за одним з’являлися храми всіх релігій і конфесій, на запрошення міського старости Станіслава Мнішека з благословення архієпископа львівського Яна Прохницького з Перемишля прибутку батьки-реформатори.
Тим більше, що всі умови для щасливого облаштування на новому місці у святих отців були в повному розпорядженні: і підтримка адміністративної та церковної влади, і кошти на будівництво храму, і земельна ділянка під захистом могутніх стін Високого замку. Але ось в останньому-то і полягала величезна проблема…
Щедрість для загального блага одних часто стає ласим шматочком для особистого збагачення інших – корупція стара як цей світ і війна з нею. А тим більше що у вигляді об’єктного нагляду виступає величезне поле в двісті тридцять моргів (131,1га) родючої орної землі біля села Біла.
Виділена на добру справу шпиталю для утримання бідних і немічних при тернопільській церкви Різдва Христового фундація Василя Костянтина Острозького в 1570 на ці землі підлягала нагляду ради з восьми шанованих громадян міста, які в подяку за ці клопоти звільнялися тим же документом від сплати місцевих податків. Крім того в відання наглядової ради входило так само спостереження за самою Різдвянською церквою і Воздвиженським храмом над ставом.
Неспокійний сімнадцяте сторіччя, коли спустошливі набіги татар раз по раз розоряли бердичівські землі переповнили чашу терпіння їхнього господаря Яна Тишкевича, стало переломним у долі міста на березі річки Гнилоп’ять, коли войовнича душа його сутності була віддана в руки творців.
А почалося все з походу Януша на чолі зібраного ним же війська проти татар в 1627 році. Та тільки результат виявився для ватажка добре озброєних і мотивованих польських загонів більш ніж несподіваним: атака нападників кочівниками не тільки була відбита, а відступаючі війська розгромлено, а й їх полководець потрапив в полон.
Довгоочікувана християнська святиня в центрі кільця п’ятнадцяти могильних курганів язичницьких правителів, яка пройшла разом з селом Кінські Роздори десятиліття російського кріпосного панування, розпад імперії, важкі дні Першої світової, смуту громадянської війни…, щоб бути опорою войовничого духу його жителів в будь-якій ситуації, при будь-яких політичних режимах.
Потім будуть довгі роки протиборства з загальним атеїзмом радянської держави, в якому удача, як маятник, то відвертатиметься від Свято-Преображенської церкви (закриття парафії в 1929 і 1961 роках), то знову являтиме свій світлий лик: повторне відкриття, проведення богослужінь в післявоєнні роки, збереження храмової будівлі…
Наприкінці ХIX століття на європейських просторах починається справжній туристичний бум. Побережні міста перетворюються на справжні центри паломництва для заможних громадян, які бажають поправити своє здоров’я за допомогою безцінних дарів природи: теплих сонячних променів, свіжого морського повітря і ніжного оксамиту піску. І хоча пристойність змушує лише крадькома ловити короткі миті єднання з природою, але бажаючих випробувати нові відчуття рік від року стає все більше. У той же час в медицині з’являється така нова течія як грязелікування. Так що Бердянськ з його унікальними природними даними виявився на гребені нової індустрії.
Міські пляжі з золотими розсипами піску і лікувально-омолоджуючі властивості його грязей незмінно вражали своїм ефектом всіх, хто випробував їх на собі. Але хто або що піднесло азовській перлині безцінні дари, які стали запорукою її благополуччя і процвітання в третьому тисячолітті, досі залишається загадкою.
У ті давні часи, коли на планеті щосили вирували греко-перські війни, азовське і чорноморське узбережжя були об’єктом пильної уваги дослідників-географів Еллади як нових земель колонізації, яку стримували лише войовничі володарі цих земель – кочові племена скіфів.
Чудова, багата рослинністю і дичиною природа, не дивлячись на небезпеку зустрічі з їхніми володарями, вабили грецьких дослідників все далі і далі в глиб цих загадкових земель. Сам «батько історії» Геродот залишив про свою подорож до Скіфії чимало заміток з детальним описом її чудес, одним з яких був священний гай Гілея в низов’ях Борисфена (Дніпра).
Білосніжна перлина в самому серці стародавнього міста Лева, крізь стіни якої як живі проступають біблійні сюжети вирізані рукою майстра з непоступливого каменю. Ними захоплено ходять милуватися жителі всієї округи від малого до старого, створюючи перед каплицею справжнісіньке стовпотворіння. Ось тільки, незважаючи на давнє закінчення блискуче виконаної роботи і народне визнання, стоїть вона замкнена на всі замки – немає благословення від католицької церкви у велике життя.
А вся справа в тому, що витончена майбутня родова усипальня Боїмів прибудована до Латинського кафедрального собору, як свідчать чутки, викликала люту заздрість у католицького єпископа, який будував тут же каплицю для себе, та тільки кошти йому не дозволяли змагатися з шедевром архітектурного зодчества у південно-східної стіни. Ось і вирішив його католицьке преосвященство відтягнути час тріумфу суперника будь-якими доступними засобами, з яких в його розпорядженні було лише здійснення обряду освячення храму.