Затишний притулок мудрості віків «діти – квіти майбутнього», закарбованій на пожовклих сторінках старих книг, в пам’яті поколінь, досвіді та вміннях, заради яких варто жити на зло всім перепонам сьогодення.
Посивілий модний франт у вічному бажанні досконалості ідеального буття на службі у освіти талановитої молоді часом незграбної, часом метушливої, часом занадто діжиталізованої… і такої прекрасної в своїй недосконалості.
Тріумф єднання генія природи та таланту людини, який народив на світ чудо на ім’я Софіївка, яка вже скоро як два століття зачаровує світ грою напівтонів своєї зелені під кришталевий спів водяних струменів.
Альма-матер поколінь митців, які своєю працею переворушують українську землю квітучий сад, спадкуючи мудрість минулого в симбіозі з досягненнями майбутнього.
Серце старої Умані, яке століттями задає ритм життя всій окрузі, слугуючи уособленням мінливого обличчя зміни епох та настроїв тимчасової влади задля твердження своєї непідкореності та тріумфу справжньої історії.
Маленький шматочок історії, який протистояв руйнівним хвилям амбіцій та неправочинних дій, щоб стріти розквіт справжньої української незалежності.
Центр комерційної справи, що своєму віку пережив чимало тимчасових організацій і власників, яких вже нема, а ті — далеко, з кожним наступним поколінням все більше розширяючи свої площі вглиб колишнього внутрішнього двору.
Монументальній прихильник класичних форм, як матеріальний приклад втілення аксіоми “попит народжує пропозицію” хай і з порушенням єдності стилю, але в гармонійному поєднанні комплексу.
Сотні різних іпостасей і одна трагічна доля його володаря-творця, як сублімація витканої з тисяч різнобарвних ниток історії української землі під сиво-печальною димкою московського “сусідства” з присмаком гіркоти втрачених можливостей.
Український модерн у всій простоті своїх вишуканих деталей на вулиці-вітрині архітектурних стилів та розбитих доль, як наочний приклад випадковості вибору – кому існувати в віках, а кому згинути в ранній юності.
Перлина комерційної архітектури на розі з головною міською площею, яка вже друге століття поспіль стоїть на службі уманського суспільства в різних іпостасях надихаючи витонченістю ліній та продуманістю кожного елемента.
Витончений бароковий силует – творіння позабутого майстра на кошти невідомого комерсанта – як життєствердна історія життя серед хаосу буття зміни епох і поколінь, щоб зберегти згадку про ті давні часи, коли на обрії ще не було людей без роду та племені.
Берегиня уманської жіночої освіти в кам’яних обладунках величі та нескори, яка вже друге століття захищає права прекрасної статі на гідне місце в сучасному суспільстві з правом освідченого вільного вибору.
Новомодна еклектика в усій її витонченої краси майстерного використання цегли гармонійно вписана в оксамитову розкіш парку, як нагадування княжого храму знань тих давніх часів, коли Русь-Україна була вільною на шляху творення і освіти.
Вишукано-приваблива обгортка для заволодіння увагою заможних містян, в яку були загорнуті меркантильні комерційні інтереси без урахування статусу – нічого особистого, лише бізнес.
Сотні дівочих хвилювань за фасадом із ліпними грифонами та левовим маскароном, створених рукою майстра в ті щасливі часи, коли українська земля, ще не знала свого страшного майбутнього, яким рок покарає її за невідомі гріхи чи-то пращурів, чи-то нащадків.
Унікальна перлина українського бароко приречена на поступове зникнення під байдужі погляди бездушного чиновництва з надією на воскресіння з рук люблячого господаря.
Різнобарвна міська історія, закарбована в столітню цегляну кладку серед метушні сучасного буття як надійний якір пам’яті української історії.
Альма-Матер сорока тисяч просвітителів, які вже більше ніж століття сіють паростки розумного, доброго, вічного в душі підростаючого покоління містян та округи задля процвітання української землі.
Невмируща класика в переосмисленні кінця ХІХ – початку ХХ століття, як символ нетривалого періоду розквіту творення та просвітництва перед чорним жахом двох самих страшних війн в новітній історії світу.