Зелене серце Харкова, яке відраховувало перші удари, коли на світ народжувався один із стовпів української вищої освіти, щоб століттями дарувати радість відпочинку і творення втомленим науковим умам.
Куточок місцями первозданної природи в самому центрі сучасного мегаполісу, як якір спокою серед суєтності щоденного буття.
Те, без чого немислимо гідне існування будь-якого палацового комплексу, що покликане підкреслити всі його принади і приховати недоліки надихаючи, розслабляючи, окриляючи.
Праці і фантазія декількох поколінь господарів, які породили на світ диво ландшафтного дизайну завдяки всім врахованим примхам чарівниці-природи і власним натхненням, результат яких був викинутий на смітник історії кривавими радами.
Зелене обрамлення чуда архітектурної думки, покинуте на потіху часу і жорстокої жадібності сердець, щоб через сторіччя стати на шлях відродження і нести дух високого творення і королівського смаку наступним поколінням.
Світ в якому природа рік за роком планомірно стирає сліди, нехай і професійне, але все ж людське втручання, як докази непідвладності всього сущого настильній волі.
Захована в темних підземеллях Слобожанщини древня обитель духу, яку створила козача вольниця, а знищила російська імператриця.
Колиска багатства українських зелених просторів які зараз становлять невід’ємну частину щоденних пейзажів, а колись вважалися екзотами в цих краях.
Ніжний зелений оксамит хвої, який лагідно обнімає берег кришталевої річки, щоб надійно заховати від негараздів і печалей цього світу, де людина створила так багато прекрасного і сама ж знищила більшу його частину.
Мелодійна пісня одвічного дуету, в якому завдяки рівноправності партнерів кожен акцент, кожний штрих і кожен об’єкт лише частина божественої гармонії життя, де немає місця хаосу і небуттю.
Зелена перлина Харківщини, загублена серед її безкрайніх лісових просторів в ароматі хвої, тихому шепоті листя, срібному наспіві кристально чистих струмків.
Творіння декількох поколінь майстрів як пам’ять про гідних творець свого часу, які змогли створити живе полотно, яке пережило їх на століття.
Зелені декорації до великої сцени життя, де любов, пристрасть, смерть сплелися воєдино щоб стати легендою і через століття вабити шанувальників генія своїми пікантними таємницями.
Зачаровуючий зелений оксамит, з якого починала складатися європейська слава загубленого в глибинці житомирських земель маленького українського села.
Древнє закутані зеленим листям серце селища на березі Пустохи, яке все ще продовжує битися в кайданах часу, не дивлячись на людське забуття минулого і байдужість сьогодення.
Покинуте на милість часу улюблене дітище аристократії, куди свого часу було вкладено чимало коштів і сил, а головне – душа господарей.
Древній зелений муаровий плащ поміщицької садиби, в кроні дерев якого заплуталися запах фінансового успіху, гіркота втрати, азарт революції і сльози війни…
Тут час ніби застиг на десятиліття, затишно заснувши на березі кришталевого озера, і лише дитячі голоси і веселий шкільний дзвінок нагадує про тріумф життя над небуттям.
Потопаюче в зеленому оксамиті серце приморського міста, де пил віків кружляє в танці з часом, зустрічаючи новий день.
Тут життя вирувало в години розквіту свободи і вмирало під гнітом тоталітарного режиму, немов в мініатюрі переживаючи всі злети і падіння духу української землі.