Самотній парус, як пам’ятник затопленим кораблям, створеним самою природою біля підніжжя відрога Ай-Тодорського мису служить вічним нагадуванням про сили природи, які лише здаються підкоряються людині.
Вітальний знак біля підніжжя величної рукотворної данини богу небес з вічною мрією про блакить безкрайньої висоті.
Перлина східного релігійного зодчества, щедрою рукою майстра зронена на золотий пісок чорноморського узбережжя.
Мечеть зі щасливим ханським жеребом, долею якої були чути поклик повелителів народів до небес, істовство їх віри, таємні помисли і бажання.
Нерукотворний пам’ятник природи, який тисячоліттями служив місцем тимчасового притулку для подорожніх, спрямовуючих свої стопи до затишних родючих берегів Севастопольської затоки, де самою природою створені всі умови для комфортного існування людини.
Тут рік за роком час відраховував історію цивілізації, стежачи за тим як дорослішає людство на шляху свого розвитку.
Одна з найбільш маловивчених фортець Криму, де час безжалісною рукою, гортаючи сторінки минулого, закриває одну за однією двері в потаємні сховища минулих століть.
Тут храми, здіймаючися на на стрімкій скелі, чорними звивистими дорогами тікають углиб століть, щоб загубитися в невідомості так і не відкривши своїх таємниць людству.
Дозорний витоку Севастопольської бухти з непрохідною драговиною біля підніжжя і високими обривистими скелями з боків самою природою був створений для захисту Криму від не прошених гостей.
Чудо природи з рукотворною короною на гребені скелі, де з висоти пташиного польоту як на долоні вся блакитна гладь затоки з білими плямами чайок і темно-синім простором Чорного моря, що йде за обрій.
Його стіни досі пам’ять про перших проповідників християнства, які живлячися лише силою віри, змогли своїми руками створити в товщі скелі цілий монастир з вісьмома храмами, щоб пережити у віках всі злети і падіння, розквіт і занепад Кримського півострова зі зміною його поколінь.
З них починалося цивілізоване життя на берегах Ахтіарської бухти багато століть тому, де кожен камінь фундаменту, кожен завиток вінчаючого ордера – частка того, що колись було монолітною скелею, вірним стражем, що захищає півострів від примх Зефіру.
Тут перші християнські проповідники несли благу звістку і надію неугодним, засланим на край неосяжної імперії.
Храм з трагічною долею, яка переслідувала його впродовж двох століть невблаганною рукою кожен раз звертала на попіл, щоб відродити і знову скинути в безодню часу єдиний оплот віри Корабельної сторони.
Храм міста-порту, сам білий образ якого нагадує про морське народженні, проступаючи крізь кам’яну кладку стін перевернутим кілем до блакитної безодні корпусом корабля.
Духу Севастополя, якому чимало довелося пережити на своєму віку жарких битв і проявів мужності, судилося стати колискою безлічі відважного воїнства, яке у всі часи своїм ратним подвигом прославляло ім’я міста.
Пам’яті тих, хто загинув на чужій земля під палючими променями Афганістану, коли наказ покликав до зброї.
Їх імена – це гарячі сутички в боях і адміністративних кабінетах на благо міста-героя, це самовіддана робота і службове завзяття в ім’я його процвітання, це безсонні ночі і здоров’я, покладені на вівтар його життя.
Їх імена – і є Севастополь.