Бережанська ратуша
Давній символ міста, що століттями зберігає його в суворі години негараздів і дарує радість духовного буття в мирний час.
Там де живе бережанская душа і вирішуються нагальні питання її майбутнього.
Давній символ міста, що століттями зберігає його в суворі години негараздів і дарує радість духовного буття в мирний час.
Там де живе бережанская душа і вирішуються нагальні питання її майбутнього.
Центр зберігання багатовікової бережанської історії, яка почала свій відлік задовго до появи його на світ.
Стіни, які служили притулком одному з просвітителів української землі в годину, коли його велике майбутнє посіяне в душу дбайливою рукою місцевих педагогів лише майоріло на горизонті.
Хранителька душі роду Сенявських, що втратила свій головний скарб як пам’ять про тих, кому Бережани зобов’язані своїм існуванням.
Барокова красуня прихована під пеленою вікового забуття, яка одного разу прокинеться від сну, щоб осяяти древню твердиню світлом надії і подарувати віру в майбутній день.
Загублений в глибинці тернопільської землі на мальовничому березі річки в тіні старих ялин архітектурний шедевр у стилі бароко.
Хранитель пам’яті про химерні візерунки історії карти східної Європи століттями перемальовувану рукою легковажного художника-Хроноса.
Подільська перлина класицизму на службі у Ескулапа в обрамленні зеленого оксамиту величезного пейзажного парку.
Притулок неприкаяної душі дочки своєї останньої володіли, яка білим серпанком проходить його коридорами в тихих сльозах про нездійснене щастя.
Кам’яна фортеця на місці стародавньої твердині, де гуляли полки Володимира Мономаха і Рюрика в протистоянні за свободу Галицької землі.
Привид колишньої могутності і луна запеклих боїв, що причаїлися за пустими очницями бійниць і оскалом квадратних зубців.
Там де підступи до колиски Збруча охороняє повсталий з безодні століть корабель-привид з тінями відважних воїнів минулого.
Блакитний потік, який з кожним метром прискорює свій неприборканий біг, щоб розчинитися в білій піні Чорного моря.
Забута перлина пам’яті про покоління захисників сидорівської землі роду Калинова, що давно перейшли в світ тіней.
Тріпотіння натягнутої срібної стріли як провідна нитка віри і надії перед лицем смертельної небезпеки війни та дві золоті зірки з надією на відродження, що крізь століття супроводжують замок-корабель.
Стародавні камені, що зберігають у своєму серці всю біль і всі радощі чотирьохсотрічної історії поселення в петлі Збруча.
Світло католицької віри під різними обличчями надіслане благодатною силою небес для охорони души стародавньої галицької землі.
Вільний дух української землі в людській подобі як символ століть протистояння і непокірності деспотизму дрібнопомісних диктаторів.
Химерна доля рано згаслої яскравої зірки, про яку будуть пам’ятати у віках на тлі сірості буття.