Атмосфера Середньовіччя з її боями та балами, нарядами та амуніцією, ремісничими майстернями та торговими лавками, піснями і баладами так вабить магією і чарівністю простои бажань і здійснення мрії.
Адже так легко, надівши середньовічне плаття дворянина чи ремісника, пані чи служниці, забути хоч на день про насущні проблеми і турботи, роботу і справи, перенестися в ті далекі часи, коли не було телефонів і літаків, а нічну тишу порушував лише окрик варти та цокання підків по бруківці.
Кий, Щек і Хорів – три імені, три людини, три шляхи, але одна доля – стольний град Київ. Серце Русі, серце всіх слов‘янських народів, які воно змушує битися в унісон, не дивлячись на всі інтриги політичних лідерів і їх ляльководів. І зараз його хочуть зупинити, не дивлячись на історичну і культурну цінність, на догоду особистої вигоди деяких чиновників Київради.
На цей раз розоренню піддається одна з трьох легендарних гір братів-засновників – Щекавиця. Прикриваючись отриманими невідомим (вірніше уторованим для людей з великими коштами) шляхом документами на землю та будівництво, приватна особа почала будівництво житлового будинку на її схилах, знявши при цьому значний шар грунту, що має величезну історичну цінність.
Білий плащ з восьмиконечним червоним хрестом, лицарські обладунки під ним, товсті замкові стіни, що може служити кращим захистом Легендарній Священній реліквії? І що вимагає більш неусипного і ретельного захисту як не предмет, що обдаровує свого власника безсмертям і незчисленними скарбами?
Одне тільки припущення, що безцінний предмет, само існування якого – легенда, може знаходитися на Україні, будить кров, змушуючи серце прискорено битися, а очі блищати від передчуття дива.
Погожі травневі вихідні коли небо повно високої сині з білими мазками хмар, коли голоси птахів дзвінки на оповитих ажурним квітковим малюнком гілках, а зелень світиться в блиску сонячних променів. Що може бути прекрасніше за ці дні?
Може бути лише крапельки дива не вистачає для повноти картини. Але це можна виправити. Варто лише в останні вихідні травня (28 числа) з 11-00 до 17-00 відвідати музей під відкритим небом у Пирогово і яскраві враження не змусять себе чекати.
Кожна квітка по своєму прекрасний. Від малої до великої, всіх кольорів і забарвлень вони народжені, щоб нести радість, щастя і тепло. Адже кожна з них – символ життя і нескінченності продовження його циклів.
Але і серед квітів є свої королі. У Європі це місце по праву займають іриси, адже навіть мантії французьких королів прикрашали золоті зображення цих спокусниць.
У 1893 році Одеський світ мистецтв готувався до знаменної події – приїзду Петра Ілліча Чайковського. І звичайно ця подія ніяк не могла обійти стороною головний храм Мельпомени міста – Одеський оперний театр , в стінах якого українська трупа, яка перебуває на гастролях, до приїзду метра підготувала постановку «Пікової дами.
На прем’єрі опери 19 січня вдячні актори театру вирішили вручити Петру Іллічу срібний лавровий вінок з позолоченими листям, на пам’ятній стрічці якого красувався напис «Смертні – безсмертному». Делегатом від трупи була обрана Марія Костянтинівна Заньковецька.
Символ Християнської Київської Русі, яким пишався стольний град Київ – Золоті ворота , які, за описом сучасників, змагалися пишністю зі своїм прототипом в Царгороді – колисці християнства. Зі своїми позолоченими стулками, прикрашеними дорогоцінними каменями, і храмом Благовіщення, критим сухозлітним золотом, вони часом затьмарювали світло сонця.
Ось тільки константинопольські Тріумфальні ворота спочатку були не зовсім християнським символом. Зведені після перенесення столиці Римської імперії Костянтином І Великим у Візантій (пізніше отримало ім’я свого засновника) близько 330 року, вони являли собою трипрольотну арочну конструкцію увінчану двома вежами. Прикрасами ж Золотих воріт, облицьованих мармуром, служили статуї і барельєфи язичницьких божеств (голова Медузи Горгони і зараз зберігається в Стамбульському музеї), а очолювала – шестиметрова статуя Фортуни (богині долі).
Куточок тиші серед бурхливого моря курортного міста Ялти, де навіть у самий спекотний літній полудень віє прохолодою від будівлі Вірменської церкви , що відбиває сонце і вселяє спокійне умиротворення своїм величним виглядом.
Його відокремленість і тиха величі, як все непізнане, викликає незрозумілий трепет, а часом і животрепетний холодок біля серця. Ну як такої будівлі не огорнути себе легендами, нехай вони зовсім і не мають відношення до дійсності.
Чарівна казка з дерев‘яним містом за високим частоколом з палатами царськими і ратним полем, де красуні-майстрині в‘ють своє мереживо, могутні воїни завжди стоять за правду і вправні умільці виготовляють диво-творіння, знову відкрила свої двері тридцятого квітня в селі Копачів, що між Обуховим і Васильковим.
Тематичний парк “Київська Русь” на цей раз (21 – 22 травня) готовий дивувати і радувати масштабною історичною реконструкцією в стилі ХІІІ століття, коли тендітний мир у звуках ріжків і сопілок, що існував між війнами, був настільки зибок, а дзвін мечів настільки реальний, що, деколи, неможливо було в нього повірити.
Крейдяні гори берегів Сіверського Дінця. Важкодоступні, дикі і прекрасні в своїй святості первозданної природи. Вони споконвіку захищали тим, хто вважав за краще мир і гармонію творення вічних цінностей спокусам людських пристрастей. Світ таємниць, легенд та переказів, одне з почесних місць в яких займає головна перлина – таємниця народження Святогірської обителі.
Візантійські іконоборські гоніння VIII – IX століть та місіонерство як одна з основних рис християнства стали, згідно з однією з існуючих версій, причиною виникнення в прямовисних скелях над швидкою річкою першого печерного монастирського поселення, коли гнані внутрішньоцерковними розбіжностями ченці вирішили назавжди залишитися під їхнім захистом, що побічно підтверджується описами житія святих Стефана Сурозького та Федіра Студита, а також схожість устрою обителі з печерними монастирями Криму, Києва, Луганщини.
Однозначно в Україну уболівальників футболу більше, ніж цінителів культури, у всякому разі нинішнє керівництво країни до останніх не відноситься вже точно!
Адже заради одноразового проведення цього заходу знищуються пам‘ятники, величезні суми грошей витрачаються на одноразові готелі, які після будуть стояти порожні, кошти місцевих бюджетів перенаправляються в пов‘язані з євро напрямки на шкоду соціальним програмам.
Біле полотно, в яскравих стежках червоного і чорного, синього і жовтого, зеленого і малинового, складені в яскравий візерунок, що обплітають руки і шию, під умілою рукою майстрині перетворюються на барвінок і маки, сонце і траву, звірів і птахів.
Безкрайні як степи, яскраві як сонце, глибокі як води малюнки українських вишиванок вплітають в себе історію і культуру сотень поколінь народів, що населяють територію країни протягом десятків століть.
Замки – музеї 1 травня відсвяткували відкриття нового туристичного сезону.
І нехай багато з них знаходяться у стадії реконструкції або зовсім занедбані, все одно кожен камінь їх фортечної стіни, кожен флюгер на шпилі вежі, кожна ланка ланцюга підвісного мосту – німий, часом єдиний, свідок сотень життів, що промайнули крізь їх долю лише на мить, перед яким схиляється в трепетному поклоні вічність.