Український килим. Символ достатку та шани

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-05-2024

Добрий килим в українській хаті з давніх-давен був символом достатку та автоматично підвищував соціальний статус господарів оселі в очах їхніх односельців. Адже купити його могли собі дозволити лише дуже не бідні люди. Хоча суто практичним призначенням килима було — покращення теплоізоляцію приміщення без відмінності його використання на стінах чи на підлозі. Саме тому мистецтво килимарства існувало на українських теренах з прадавних часів і відоме ще з Трипільщини, про що яскраво свідчать знахідки глиняних пряслиц.

Традиційно в Україні звичайні килими (коц — однобічний з грубого ворсу) виготовляли спеціально навчені жінки та дівчата довгими осінніми-зимовими вечорами, починаючи «з Семена», вручну без спеціальних машин лише за допомогою «прясильця» (лопатоподібна дошка, вставлена вужчим кінцем у дніще) зі заздалегідь намитої та вичесаної навесні-влітку вовни. Прості українські станки-приладдя для виготовлення килимів з’явилися, як вважається в наукових колах, десь XVII столітті.

Читати далі »

Трете пришестя Червоної калини

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-05-2024

Пісня, кожна нота, кожне слово якої торкається найпотаємніших глибин українського серця, піднімаючи з глибин споконвічної генетичної пам’яті ту гордість за свою країну та безмежну жагу волі, яку століття тортур, заборон та гонінь так і не змогли загасити в душі справжнього українця.

І це недивно, бо народилася вона на просторах козацької вольниці в далекому ХVII столітті, коли Запорізька Січ була на піку свого розквіту перед самим початком Хмельниччини, і піднесення національно-патріотичного сили духу українців відбилося в її словах. Причому текст пісні на стільки припав до душі народові, що її слова, хоч і в дещо зміненому вигляді, бережно передавалися з покоління в покоління, допоки в 1875-ому вперше не були надруковані в другому томі збірки «Историческія песни малорусскаго народа».

Читати далі »

Український народний календар. Васси чи Ярила Сильний

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-05-2024

Наприкінці травня, коли тепло повністю увійшло в свою силу та холоди гонимі безжальними мечами-променями вже не наважуються повертатися, городина вже досаджена і поля засіяні, сонце виходить на пік своєї активності (місяць до та місяць після літнього сонцестояння), початок якої традиційно припадає на 22 травня.

Недарма цього дня українські пращури святкували стріни Ярили Сильного, який дарує життя всьому сущому на землі, і разом з тим закликали в гості Ярилу Мокрого, щоб він допоміг піднятися та набутися всієї повноти життєвих соків всьому посіяному-посадженому, і восени на землеробів чекав багатий врожай.

Читати далі »

Український символ вічності. Барвінок

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-05-2024

Одна з найдивовижніших рослин українських теренів, якій не страшні ані лютий зимовий холод, ні літня спека безкраїх степів. Тендітному барвінку з гіллям-пруточками притаманна дивовижна життєстійкість, яку не можуть похитнути всі примхи матінки-Природи, адже його листочки-човники ніколи не втрачають своєї форми, пружності та темно-зеленого кольору, а навесні він одним з перших вбирається п’ятипелюстковими бузковими квіточками. Недарма ж в українському фольклорі красуня-весна приходить на землю оповита його ніжними лозами, увінчана віночком з його цвітом.

Саме барвінковими силою та незламністю так захоплювалися праукраїнці-містики з давніх-давен, наділяючи його божественною силою вічності (тому-то його не рідко саджали на могилах пращурів), і як наслідок ототожненням молодості, краси, сили та самого життя, адже він відроджується з найменшого корінчика в волосину завтовшки та пишно розростається на самих несприятливих ґрунтах. За це його оспівували в чисельних колядках, гаївках, щедрівках… Вважається, що священний український птах, сокіл, в’є своє гніздечко саме з захисної трави-барвінку перш ніж встелити терном та цвіт-калиною, вкрити золотим пилом.

Читати далі »

Франківські вишиванки

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-05-2024

Широкому загалу Іван Франко відомий завдяки своєму виключному різноплановому літературному таланту, деякі з епістолярних шедеврів якого представлені в українській шкільній програмі, але за соціальними регаліями історичної постаті завжди ховається просто людина зі всім багажем її багатогранного особисто життя.

Зрідка хто згадує, що окрім іншого за Франком в українському суспільстві закріпилася слава не тільки талановитого різнобічного літератора, етнографа, перекладача, поліглота, громадського та політичного діяча, творчій спадок якого налічує близька ста томів, знання мов сягало семи, на пам’ять він дослівно міг переказати один раз почуту годинну лекцію, видавав власні чисельні газети, журнали, альманахи з різних сфер буття… а й законотворця тогочасної української міської чоловічої моди кінця XIX століття.

Читати далі »

Неодмінний атрибут весілля. Шишки

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-05-2024

Для їхнього приготування завжди відбиралося лише найкраще пшеничне борошно найвищого ґатунку, адже вони готувалися виключно на свято, яке споконвіку було раз в житті і фактично слугував своєрідним переходом до дорослого життя (адже в українській культурі вони виступали символому-ототожненням статевої зрілості та сили). Тому тільки найкращий рецепт, тільки найякісніші складові, тільки навправніші куховарки. Шишки різного розміру дбайливо виготовлялися з опарного здобного дріжджового тіста замішаного на самих лише яєчних жовтках та солодковершковому маслі для випікання весільного короваю.

Менші за розміром йшли на прикрашання самого головного атрибуту святкового столу, причому найкрасивіша та найпишніша з них вінчала центральну частину короваю та називалась «ружею» за рожевий колір («молода серед дружок»), в який її підфарбовували буряковим соком. Всередину ружи подекуди клали монету, щоб нова родина була заможною. Під час традиційного розрізання короваю ружа ламалася молодими між собою, вважалося: хто відламає більший шмат, той головуватиме в подальшому подружньому житті, кому дістанеться монетка — розпоряджатиметеся сімейним бюджетом.

Читати далі »

Орел і у 100 років — юнак. Іван Кавалерідзе

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-05-2024

Він в третьому поколінні був українцем, хоч по дідові походив з гордого грузинського княжого роду Кавалерідзе, який був закріпачений та вивезений з рідної землі десь в першій половині ХІХ століття російським генералом Алданським після придушення антимосковського повстання Шаміля. Але кров — не водиця, вся накопичена поколіннями і поколіннями пращурів сила духу завжди живе в їхніх нащадках, а разом з ними талант та невтомна спрага до життя, чи як казав сам Іван Кавалерідзе: «Осел в 16 років — старий, а орел і в 100 років молодий». Саме тому його довгий шлях — це прекрасна ода життю, попри всі випробування долі.

Народження в сумській Новопетрівці, дитинство на мальовничій Полтавщині… краса української природи рано розбуркали в хлопчині талант до творчості ліплення, внаслідок чого на світ з’явилася ціла колекція дивовижних звірят і людей. На щастя в потрібну мить поруч з Іваном опинився його дядька, художник Сергій Мазаракі, який вловив в хлопчині божу іскру та забрав його з собою до Києва. Логічним продовженням середньої освіти для парубка стало столичне художнє училище, що було закінчене ним в 1909 році в студіях українського скульптора Федіра Балавенського, йому на той час ледь виповнилося двадцять два.

Читати далі »

Український народний календар. Зільника

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-05-2024

Весняне тепло повністю вступило в свої права, і матінка-земля щедрою рукою роздала всі свої накопичені протягом довгого осінньо-зимового періоду відпочинку-сну скарби першим травам та квітам, що встеляють її. Традиційно в Україні вважається, що своєї найбільшої сили Флора набирає саме 10 травня, тому цей день цілком присвячується збору лікарських та обрядових трав та коріння(зілля, зела) на весь наступний рік для здоров’я, сили, краси, молодості, радості від роботи, чистоти душі і тіла.

Саме тому в народі кажуть, що на Зільника (Зилоту, Духів день, Миколиного батька чи Семена-Орача) Земля — іменинниця, адже за уявленнями праслов’ян вона представала у вигляді вродливої жінки, тіло якої складається з каменів, кістками виступають корені, жилами — дерева. Християнство перехрестило свято 10 травня на честь апостола Симона, хоч з огляду на ґрунтовність дохристиянських вірувань українського народу залишило найменування свята «Зільник» у вигляді своєрідного прізвиська свого святого, пов’язавши його з іудаїстською сектою «зілотів»-ревнителів.

Читати далі »

Український народний календар. Травень

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-05-2024

ККрасень травень, молодшенький син матінки-Весни, найчеканіший зі своїм справжнім ярим теплом, запашним квітненням різнотрав’я, першими ягідками, столовою зеленню, теплими рясними дощами, пташиним співом, бурштином меду («буває май – під кущиком рай, а то розмай – коню сіна дай, а сам на піч залягай»). Недарма ж він ще звався Квітнем, Маєм, Муром, Майосом, Розмаєм, місяцем-Громовиком, Пісенником, Травником, Пролітнем, Ярецем, Росянником, Листоруком…

У праслов’ян травень був місяцем вшанування богині родючості Живи під покровительством Даждьбога (на землі вона ототожнюється із зозулею, а християнство перехрестило її образ на Богородицю), яка щедротами своєї душі дарує життя всьому сущому на землі попри волю верховного божества. І вона ж зустрічає з Пекланцем-господарем пекла душі померлих біля райської брами, проводжаючи душі праведників одразу до благодатних садів Вирію, а грішників після чистилища у вигляді божих іскор повертає на землю в тіла новонароджених немовлят. Живим, які гідно її шанують та приносять богині цього місяця жертви — вона дарує за повір’ями пророчі сни.

Читати далі »

Український народний календар. Яремник

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-05-2024

Перший день довгоочікуваного травня-місяця в сподіваннях, що зимові холоди остаточно пішли геть і не повернуться в найближчому майбутньому, давши можливість всьому живому пройти свій шлях відродження та продовження життя в променях всесильного Ярила, свято якого цього дня так і називали Яремником-запрягальнтиком, що сівбу починає, чи Боди-захисниці и Майі-берегині.

Традиційно свято Єремеї в українських селах стрічали з солом’яним опудалом (ототожнення темних сил холодів смерті) встановленим на найвищій горі-пагорбі в окрузі, довкола якого танцювали танки, співали веселих пісень, виконували обрядові ігри. З настанням вечора в присутності і старих і малих опудало спалювали. У вогонь той кидали всілякий непотріб та лахмітття, підтримуючи багаття всю ніч, щоб справжне літне тепло не загубилося в темряві прямуючи до українських теренів.

Читати далі »