Міст між минулим і майбутнім у симбіозі його архаїчної архітектури з легким нальотом кожної епохи, відображеної в дрібних ледь помітних поглядові штрихах.
Тонка нитка через століття, якій разом з містом довелося пережити найстрашніші хвилини останньої страшної війни і відродиться з попелу серед руїн великої країни.
Святе місце тричі увінчане церковними куполами, яке століттями служило справі добра і миру.
Маленький храм у підніжжя могутньої фортеці, як квітка життя і світу серед руйнівних сил війни.
Головний страж спокою міста, заколисаного в ніжних обіймах Смотрича серед стрімких скель каньйону.
Одна з найдавніших споруд Кам’янця, яку сім століть складали ярус за ярусом, щоб захистити мир і спокій міських кварталів.
Шлях від матеріальних цінностей до духовних за кокетливо-ошатним фасадом у серці старого міста.
Храм знань, який хоч не раз міняв свою спеціалізацію, залишився сонячним спогадом, що дав шлях в життя для багатьох.
Храм, який пережив неволю і уніатську залежність, щоб перетвориться на головну православну твердиню Кам’янця.
Яблуко розбрату, за яке палко боролися парафіяни не злякавшися гніву всесильних церковних служителів.
Джерело житті, що не дало ні краплі цілющої вологи місту, де вода була на вагу золота.
Пам’ять найбагатшу колись вірменську громаду Кам’янця, яка залишила по собі лише рукотворні кам’яні свідоцтва своєї колишньої могутності.
Вузький перешийок між старим Кам’янцем та Великою землею під захистом кам’яної твердині.
Тонка нитка між минулим та майбутнім, де в шелесті легкого вітерцю чується відлуння далекої битви через століття, через простір. Тут сотні протистояли тисячам, і кожен камінь политий кров’ю.
Біла барочна перлина, загорнута у покривало давно не реставрованих стін і їжакові рукавиці будівельних лісів з проникливим голосом органу, який, відбиваючись від вершини п’ятсотлітніх склепінь, народжує в душі почуття милостивого очищення і всепрощення, які позбавлені ненависті та зла.
Там двері храму відкриті для будь-якого страждання, якої б віри і раси воно не було. А символом кращої нагороди служать живі квіти біля вівтаря.
Останній оплот найслабкішої ланки оборони на сторожі шляху до серця великого міста – серцю Поділля.
Колиска поетів і прозаїків на стрімкому березі в петлі річки серед білого кольору садів, наповнена відгомонами страхів, болю і страждань у пелені тютюнового марева.
Християнський собор з мінаретом, увінчаним статуєю Богородиці, який встиг за своє життя послужити не тільки головним храмом усіх католиків Кам’янець-Подільського приходу, а й головною мусульманською мечеттю подільських земель.
Храм, в стінах якого знайшла вічний спокій одна з найчудовіших красунь міста, що передчасно покинула цей тлінний світ, і назавжди застигла в прохолоді білого мармуру під охороною ангелів.