Храм знань, який стояв за плечима багатьох видатних харків’ян як надійний оплот фундаментальних знань на сторожі громадянських інтересів і суспільного добробуту.
Третя гілка того, що через століття перетворить Харків в просвітницьку Мекку Східної України, слава про яку швидко ступила далеко за межі кордону однієї держави.
Скромна резиденція того, чиїми стараннями в Харкові відбулося не одне добре діло за щедрістю душі і совісті громадянина.
Маленька перлина, прихована від сторонніх очей зеленню Гоголівською та фасадами своїх монументальних сусідів, щоб зберегти пам’ять про творця і творця незаслужено забутому на курній полиці історичних літописів.
Пам’ять про заручників та жертв радянської солдатчини загиблим в імперському угарі московських амбіцій, котра ніколи не рахувалася з цінністю людського життя при розв’язанні своїх локальних воєн.
Химерний храм як вічна молитва за душі загиблих на чужій війні харків’ян в ім’я тої, чиїм заступництвом багато з мучеників совісті повернулися додому неушкодженими.
Від комерції до мистецтва, від царизму до рад, від пересічності до величі через терни переродження з легкої руки одного майстра, який в сірості побачив майбутнє.
Народжений тієї короткої миті історії, коли архітектура вже перетнула межу за якою були лише безликість і уніфікація, але поцілунок натхнення ще торкався чола зодчих.
Один з найпрекрасніших пам’ятників Кобзарю в світі, де автор і його герої, життя і вигадка пліч-о-пліч протистоять суворої дійсності за правду, за волю, за козацьку долю.
Честь і совість українського народу як вічне нагадування уроків історії, котрі так нав’язливо Московія віками змушувала забути, але народна пам’ять крові назавжди закарбувала в своїх генах.
Від розкішної резиденції для приватних осіб до служби на благо майбутнього в якості дозвільного центру для юних сердець, де пошук себе стає життєвим вибором.
Одна таємниця в розкоші муарової пелени захована від очей обивателів щоб одного разу показати світу свою історію десь звичайну у своїй невигадливості, але унікальну і неповторну як кожна доля.
Зелене серце Харкова, яке відраховувало перші удари, коли на світ народжувався один із стовпів української вищої освіти, щоб століттями дарувати радість відпочинку і творення втомленим науковим умам.
Куточок місцями первозданної природи в самому центрі сучасного мегаполісу, як якір спокою серед суєтності щоденного буття.
Завжди на службі науки, навіть під химерно-легковажним нальотом кондитерської, щоб повстати з попелу в монументальності сталінського декору, поховавши на довгі десятиліття пам’ять про то колишнє щасливе життя.
За крок від науки до меркантилізму, за подих між війною і миром, життя та небуття в історії однієї будівлі на древньої харківської вулиці.
На службі суспільству як головна сполучна ланка міста з великою землею чи в ореолі світла наук і знань з благородною місією освіти молодого покоління заради прогресу і творення.
Застигла в камені класика, в скромній чарівності якої вся принадність ненав’язливості і скромність вишуканості стилю.
Приватний розкішний особняк на службі суспільству волею господарів, які поставили загальне понад особисте, що перетворився на оплот для стражденних і зберігача вселенської мудрості.
Витончений витвір з натяком на авторство відомого архітектора, офіційно розділене на частини, але залишене єдиним архітектурним малюнком з унікальними рисами і незримим розчерком пера майстра.