Ренесанс у всій своїй витонченої скромності на сторожі інтересів релігії і віри громади у підніжжя королівської колиски.
Християнська твердиня з напів-тисячолітньою історією, що служила надійним якорем надії серед бурхливих хвиль історії.
Християнська святиня в оточенні містичних гранітних скель, що були на зорі людства храмом бога війни.
Скромна оправа сховища унікальною чудотворної ікони з мощами того, кого оспівував епос багатьох європейських країн більше тисячі років тому.
Притулок страждучих як остання надія на позбавлення від фізичної і духовної недуги.
Похмурі древні стіни, що приховують чутливу душу і гаряче серце готові підтримати і укріпити на нелегкому шляху пізнання істини і миру всередині себе під кришталевий дзвін дитячих голосів.
Духовний глас Львова в кам’яній оболонці храмових стін.
Кам’яні стіни, що пережили разом з містом чотири століття воєн, революцій і заколотів, що б служити надійною опорою для вірян в найтрагічніші дні їх буття.
Маленький шедевр в пишному обрамленні поруч з величчю кафедрального собору.
Пам’ять про швидко згаслу заможнью родину, яка живе у віках завдяки місцю останнього спочинку його представників.
Стародавній оплот віри, який перейшов на службу науці та мистецтву, що б в критичні хвилини виступати надійною підмогою рідному краю.
Недоторкане рукою часу творіння середньовічних зодчих, де в гучних коридорах ще витає монастирський дух, а приміщення таять історію сотень людських доль, які відреклися від мирських благ.
Храм древнього католицького ордена, який супроводжував Львів на всьому його життєвому шляху.
Він не раз змінював облич під рукою великих майстрів наступних поколінь залишаючись одним з найбільш шанованих католицьких святинь серця Галичини.
Від строгості готики до легкості ренесансу і бароковим завиткам – шлях народження однієї з перлин намиста храмової архітектури серця стародавнього міста.
Його історія – шлях метаморфоз зовнішнього вигляду і єдине серце католицької церкви.
Святиня, яка не одного разу змінювала своє конфесійне приречення, щоб марити над стародавньою землею.
Храм, що став могилою для непокірних.
Домінанта головній площі колишнього королівського міста, де слава ратних подвигів перших його власників у всій красі була представлена перед очима Бога.
Храм, який навіть у період свого закриття, служив оплотом сили духу жителів Жовкви як наріжний камінь міського життя.